Погляд психолога

Вітаю Вас на сторінці "Погляд психолога"!!! 

Практичний психолог ДНЗ працює з  понеділка по п’ятницю  з 8.00 до  16.45

КОНСУЛЬТАЦІЇ   ДЛЯ   БАТЬКІВ

ПОНЕДІЛОК  14.30-16.30

П’ЯТНИЦЯ     14.30-16.30 

ПРАКТИЧНИЙ  ПСИХОЛОГ ВОРДІХАНОВА ЮЛІЯ В'ЯЧЕСЛАВІВНА
           
    
Корекційно-розвивальні програми узгоджені, затверджені КВНЗ"ХАНО" 

«Комплекс профілактичних занять з розвитку психічних процесів дітей дошкільного віку: пам'яті, уваги та мислення" 31 травня 2011 рік                                                           

МЕТА ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ ДНЗ
  • ПРОФІЛАКТИКА ДЕЗАДАПТАЦІЇ НОВОПРИБУЛИХ ДІТЕЙ;
  • ОЦІНЮВАННЯ НЕРВОВО - ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ;
  • ПРОВЕДЕННЯ КОРЕКЦІЙНО - РОЗВИВАЛЬНОЇ РОБОТА З ДОШКІЛЬНИКАМИ;
  • ІНФОРМАЦІЙНО-КОНСУЛЬТАТИВНА РОБОТА З ВИХОВАТЕЛЯМИ;
  • ПСИХОЛОГІЧНА ПРОСВІТА ДЛЯ БАТЬКІВ.
ПРОБЛЕМА НАД ЯКОЮ ПРАЦЮЄ ПСИХОЛОГІЧНА СЛУЖБА ДНЗ В 2014/ 2015 НАВЧАЛЬНОМУ РОЦІ
ЦЕ  ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК ПІЗНАВАЛЬНОЇ СФЕРИ ДИТИНИ 6р.ж., ЯК ЧИННИК УСПІШНОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ДО ШКОЛИ.
ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ в 2014/2015 навчальному році є:
  • ІНДИВІДУАЛЬНА ФОРМА РОБОТИ З ДІТЬМИ, ЯКІ МАЮТЬ ТРУДНОЩІ У РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОЇ СФЕРИ;
  • ГОТОВНІСТЬ ДІТЕЙ ДО ШКОЛИ;
  • ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ПЕДАГОГА.   
  З ДОШКІЛЬНИКАМИ 6р.ж. психолог проводить заняття з розвитку пізнавальної сфери (старші групи)

   

    
                  
  
Індивідуальні корекійно-розвивальні заняття(у кабінеті психолога)
         
  
  
  
  
З дошкільниками проводяться заняття з релаксації (заняття мишечного зажиму, подолання негативного настрою: агресії, втоми, страху; формування упевненності в собі) з єлементами вправ з розвитку уяви
  
   
    
    
   
 
"Школа дошкільних наук"
проведення консультацій, семінарів-практикумів, тренінгів
для педагогів 
  
  
Виступи на батьківських зборах, консультації батьків
  
  
Шановні батьки та вихователі !!! У житті людини можуть виникати труднощі та негаразди і саме в цей час кожен з нас потребує допомоги та підтримки. У таких випадках, Ви можете звернутися на телефон "ДОВІРИ" який працює в районі з 8.00-22.00. Поділіться своєю невдачею і ми разом відшукаємо вихід. Дзвоніть за номером 764-22-39

Берегите своих детей,

Их за шалости не ругайте,

Зло своих неудачных дней никогда на них не срывайте.

Не сердитесь на них всерьез, даже если они провинились,

Ничего нет дороже слез, что с ресничек родных скатились.

Если валит усталость с ног совладать с нею нету мочи,

Ну а к вам подойдет сынок или ручки протянет дочка.

Обнимите покрепче их, детской ласкою дорожите

Это счастье!  Короткий миг

Быть счастливыми поспешите.

Ведь растают как снег весной, промелькнут дни златые эти

И покинут очаг родной повзрослевшие Ваши дети.

Перелистывая альбом с фотографиями детства,

С грустью вспомните о былом о тех днях, когда были вместе.

Как же будете Вы хотеть в это время опять вернуться

Чтоб им маленьким песню спеть, щечки нежной губами коснуться.

И пока в доме есть детский смех, от  игрушек некуда деться,

Вы на свете счасливей всех,

Берегите ж, пожалуйста, детство!

     Добрий день, шановні колеги та батьки!  Бажаємо Вам і Вашим дітям натхнення та нових досягнень !!!
01.04.2015  Роль гри в житті дитини

"Давай пограємо!" - як нам знайоме це прохання дитини. І яку величезну радість вона відчуває, коли ми погоджуємося. Ми можемо побути хворим або продавцем, учнем або клишоногим ведмедиком. Зазвичай, граючи з малюком, ми слідуємо за його бажанням: вiн сам пояснює нам, що треба робити. А ми, якщо вже вирішили доставити задоволення, слухняно виконуємо всі вимоги.

 Однак гра - це не тільки задоволення і радість, що само по собі дуже важливо. У грі дитина закріплює навички, якими нещодавно оволоділа, розвиває найважливіші сторони своєї психіки. Діти в грі відчувають себе самостійними, за своїм бажанням спілкуються з однолітками, реалізують і поглиблюють свої знання та вміння. Граючи, діти пізнають навколишній світ, вивчають кольори, форму, властивості матеріалу і простору, знайомляться з рослинами, тваринами, адаптуються до різноманіття людських відносин. У грі розкриваються такі можливості, які ще не реалізуються у повсякденному житті. Це схоже на погляд у майбутнє. У грі дитина буває сильнішою, добрішою, витривалішою, кмітливою, ніж у багатьох інших ситуаціях. Дитина повинна співвідносити свої бажання з бажаннями інших дітей, інакше вона просто не буде прийнята в гру.Гра розвиває комунікативні здібності, треба навчитися встановлювати з однолітками певні взаємовідносини. Беручи ту чи іншу роль, малюк засвоює і необхідні для виконання цієї ролі норми поведінки, а не просто веде себе так, як захотілося в дану хвилину. Гра формує і пізнавальні здібності, і мову, і довільність поведінки. Як іноді буває важко малюку керувати собою, особливо своїми рухами. При цьому досить просто сказати незграбнiй дитині, що тепер вона буде зайчиком і повинна стрибати так, щоб її не почула лисиця, і всі її рухи стануть точними.Гра бурхливо розвиває уяву: зі стільців споруджується поїзд, з кубиків - гараж. Дитина постійно імпровізує в грі, намагається відтворювати у грі те, що їй близько і цікаво (дії людей у побуті, трудові процеси, відносини людей один до одного, їх відпочинок, розваги). У цих іграх важлива тема, зміст, послідовність відображуваних подій (шофер веде машину, льотчик - літак, мама вчить доньку, а не навпаки). Такі ігри називаються творчими, сюжетно-рольовими іграми. Вони притаманні після 3-4-х років.

Гра для дошкільників – справжнє життя зі своїми радощами і прикрощами, переживаннями і досягненнями. Водночас вона для нього вільна діяльність, адже грає дитина без примусу, із задоволенням. Найперша цінність гри у тому, що в ній дитина легко засвоює те, на що в інших умовах довелося б докласти значних зусиль. Вільно , без натиску дорослих малюк засвоює у ній різноманітні знання, набуває вмінь, готується до життя. Якщо малюка просто попросити посидіти спокійно, це йому важко вдається. Варто ж йому запропонувати роль, скажімо, вартового, розвідника, і бажаний спокій на якийсь час забезпечений. Нажаль у деяких родинах можна почути : «Годі тобі гратися, іди займися чимось серйозним!», «Візьми краще книжку в руки, ніж возитися із солдатиками!», «Іди на вулицю гуляй, нічого тут байдикувати!». Так, самі того не підозрюючи, батьки випускають з-під свого впливу основну діяльність дошкільника, в якій він розвивається, найповніше виражає себе. Гра готує дитину до навчання і праці. Який малюк у грі, такий він буде і у праці. Він доводив, що тільки та гра хороша, в якій дитина активна, самостійно мислить, долає труднощі. У дворі, в дитячому садку можна інколи побачити дитину, яка стоїть осторонь від гри. Це повинно занепокоїти батьків. Чому малюк не бавиться разом з усіма? Захворів, надто боязкий, чи просто не вміє гратись? Чому ж дитина, яка не вміє гратися, має тривожити нас? Відомо, що на кожному віковому щаблі дитинства закладаються якості, які матимуть дуже важливе значення для особистості в дорослому житті. Найважливіша з них у дошкільному віці – уява. Сама гра – уявна ситуація. Ось малюк, бавлячись кубиком, пересуваючи його по столу, видає при цьому якісь звуки. Він машина. Гра підводить дошкільників до здатності діяти в плані уяви. Природно, що ті з них, які мають розвинену уяву, легше вчаться в школі, їм легше пізнавати навколишній світ, бо вони можуть уявити предмети і явища, недоступні безпосередньому сприйняттю.

Поради батькам

I. Значення гри для загального розвитку дитини.

Шестирічний малюк пішов у школу. Він уважно слухає вчителя, виконує його вказівки, оволодіває знаннями, але психологічно ще залишається дитиною, яка любить гратися. Зміна провідної у дошкільному віці ігрової діяльності на навчальну відбувається не зразу, а поступово. Гра допомагає школяреві включатися у навчання, оволодівати складною «професією» учня. Вона впливає на розвиток пам’яті, мислення, уяви, сприяє процесу засвоєння знань, умінь і навичок, збагачує соціальний досвід дитини. Крім того, спільна гра з малюком має ще один важливий аспект: лише через спілкування з дитиною дорослий проникає в її душу, сприяє виникненню довіри і взаєморозуміння.

II. «Домашні» ігри.

Учені по-різному класифікують ігри: творчі та з правилами; сюжетно-рольові, дидактичні та ін. Ми поговоримо з вами про так звані «домашні» ігри. Ви можете гратися з дітьми тоді, коли відпочиваєте чи готуєте вечерю, йдете по вулиці або їдете в тролейбусі.

Наведемо деякі з них:

Яке слово довше?

- Зараз ми з тобою будемо порівнювати слова. Я назву два слова, а ти визнач, яке з них довше. Запам’ятай: порівнювати треба самі слова, а не ті речі, які ними називаються.

Хвіст – хвостик, черв’ячок – змія, кіт – кошеня, ніж – голка, річка – стрічка.

Знайди «зайве» слово

Дуб, сосна, бузок, ялина.

Капуста, слива, картопля, морква.

Що я задумала?

— Я задумала якийсь предмет. Відгадай, що я задумала. Але для цього постав мені кілька запитань, які допоможуть тобі дізнатися про це.

Хто більше скаже?

— Позмагаймося, хто поставить більше запитань до одного і того ж предмета.

Назви предмет

— Назви п’ять предметів жовтого (або іншого) кольору; п’ять предметів з пластмаси; п’ять предметів, однакових за формою…

III. Загальні правила ігор

1. Гра повинна приносити радість і дитині, й дорослому.

2.Зацікавте дитину, але не змушуйте її гратися, не викликайте перенасичення грою.

3. Усі завдання діти мають виконувати самостійно.

4. Завдання мусять бути посильними для дітей.

5.Більше хваліть малюка за успіхи.

6.Не стримуйте рухову активність дитини, створюйте в грі невимушену обстановку.

7. Влаштовуйте змагання на швидкість вирішення ігрових завдань.

Рекомендована література: Общаться с ребенком. Как? / Ю.Б.Гиппенрейтер; худож.Г.А.Карасева. - М.:АСТ: Астрель, 2007.-240с.

23.03.2015   Як виховати в дитині самостійність???

         Що таке самостійність? Кожен розуміє по-своєму. Це вміння ставити перед собою завдання й розв’язувати їх самому», - скажуть одні. «Це коли дитина робить щось без підказки дорослого», - зазначать інші. А хтось просто вважає, що бути самостійним – це вміння без допомоги дорослого тримати ложку, одягатися, зав’язувати шнурки.

         А чи даємо ми можливість нашим дітям бути самостійними настільки, наскільки це вже можливо в їхньому віці. Адже самостійність – це ще й вміння зробити щось нове, зробити сьогодні хоч трохи більше, ніж учора.

         Для кожного віку є свої  етапи самостійності. У рік – півтора ми похвалимо малюка за те, що він схопив за ложку і потрапив нею до рота, попросився на горщик. У три-чотири роки нас радують правильно застібнуті ґудзички та черевики, надягнуті на «правильні» ноги. А у шість-сім років ми вже не будемо цим захоплюватися, тому, що настає час іншої мети і досягнень. І завдання дорослого – допомагати дитині рухатись вперед.

         Дуже важливим для розвитку дитячої самостійності є те, яку позицію займають дорослі. Уявіть собі родину, в якій батьки дотримуються таких педагогічних правил: дітей потрібно обов’язково суворо виховувати, думку дітей ураховувати не обов’язково. Похвала в такій родині – рідкість. Що отримують такі батьки в результаті?

Твердість + контроль = невпевненість у собі, замкнутість, недовіра.

         В іншій родині поблажливі батьки вважають, що спеціально виховувати самостійність немає необхідності. У них немає чітких правил, меж, та обмежень у сімейному вихованні. Дітей рідко заохочують, але і рідко роблять зауваження.

Немає твердості, контролю = невміння себе стримувати, безвідповідальність, невпевненість у собі.

         Оптимальна модель сімейних стосунків припускає, що батьки доброзичливо і зацікавлено спілкуються з дітьми, розумно їх контролюють. Крім того, вони обов’язково враховують думку дітей під час розв’язання важливих питань. Їх контроль сполучається з підтримкою бажання самої дитини бути самостійною і незалежною.

Доброзичлива підтримка  + розумний контроль = високий рівень самостійності, дружелюбності та незалежності.

Як виховати в дитині самостійність?

·       Не перевантажуйте малюка своєю опікою і контролем

·       Хваліть дитину за самостійні рішення

·       Радійте самостійності дитини

·       Не робіть за дитину те, що вона може зробити сама

·       Частіше говоріть дитині: ти можеш, ти вмієш, ти зробиш це сама, тобі це під силу, у тебе вийде.       

03.03.2015 Поради батькам, щодо збереження психічного здоров'я дитини

Дитина – це не просто інша людина, це цілком інший психологічний простір, якісно відмінне світосприйняття. Тому дуже важливо батькам дотримуватись певних правил, щоб зберегти психічне здоров’я дитини, реалізуючи її творчі здібності.

·Любіть дитину. Не забувайте про тілесний контакт. Знаходьте радість у спілкуванні з нею. Дайте їй місце в родині.

·Нехай не буде жодного дня без разом прочитаної книжки.

·Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Кожного дня цікавтесь її справами, складнощами, проблемами, переживаннями, досягненнями.

·Заохочуйте, створюйте умови, дозвольте дитині малювати, розфарбовувати, вирізувати, наклеювати, ліпити, працювати з конструктором.

·Відвідуйте з дитиною театри, музеї, організовуйте сімейні екскурсії.

·Віддавайте перевагу повноцінному харчуванню дитини, а не вишуканому, дорогому одягу.

·Обмежуйте перегляд телепередач  до 30 хв. на день, регламентуйте ігри біля комп’ютера, віддаючи перевагу обов’язковій прогулянці на свіжому повітрі.

·Привчайте і спрямовуйте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички і любов до праці.

·Не робіть з дитини лише споживача, виконавця, байдужого спостерігача, нехай вона буде рівноправним членом сім’ї зі своїми правами і обов’язками.

24.02.15 Кризис 3-х лет или «Я сам»

К трем годам родители замечают серьезные изменения в своем ребенке, он становится упрямым, капризным, вздорным. Многие не знают, что в это время происходит очень важный для ребенка психический процесс- это первое яркое выражение своего «Я», это его попытка самостоятельно отделиться от матери, научиться делать самому и как-то решать свои проблемы.

Представьте себе цыпленка, еще не вылупившегося из яйца. Как безопасно ему там. И все-таки хоть инстинктивно, но он разрушает скорлупу, чтоб выбраться наружу. Иначе он просто задохнулся бы под ней.

Опека наша для ребенка – та же скорлупа. Ему тепло, ему уютно и безопасно быть под ней. В какой-то миг она ему необходима. Но наш малыш растет, меняясь изнутри, и вдруг приходит срок, когда он осознает, что скорлупа мешает росту. Пусть рост болезненный… и все-таки ребенок уже не инстинктивно, а сознательно ломает «скорлупу», чтоб испытать превратности судьбы, познать непознанное, изведать неизведанное. И главное открытие – открытие себя.

Кризис З-х лет называют «семизвездием симптомов»

1 симптом - ярко выраженный негативизм - Вынуждает ребенка поступать вопреки своему желанию. Ребенок отказывается делать, то что мы его просим, не потому, что ему не хочется, а только потому, что его попросили об этом.

При негативизме ребенок поступает наперекор своему желанию.

При непослушании он следует своему желанию, которое идет вразрез с желанием взрослого.

Главный мотив – сделать не так, как просят, а наоборот.

Негативизм избирателен: ребенок отказывается выполнять просьбы только определенных людей. С остальными он может быть послушным и покладистым.

2 симптом - упрямство (ребенок добивается своего только потому, что он этого захотел).

Ребенок настаивает на чем-либо не потому, что ему сильно хочется, а потому, что он этого потребовал, то есть это реакция не на предложение, а на собственное решение.

При упрямстве ребенок противоречит только потому, что не хочет отступать от своего слова.

Ребенок делает наперекор другим потому, что это он так сказал, и это он не хочет менять своих решений.

3 симптом – строптивость - (капризы по любому поводу, постоянное недовольство всем, что предлагает взрослый).  Безлична и не направлена против человека. Строптивость направлена против самого образа жизни, против тех правил, которые были в его жизни до 3 лет.

4 симптом – своеволие - ребенок все хочет делать сам, даже если не умеет.

Остальные три симптома встречаются реже:

5 симптом - бунт против окружающих - (ребенок ссорится со всеми, ведет себя агрессивно). Поведение ребенка носит протестующий характер. Ребенок находится «в состоянии войны с окружающими, в постоянном конфликте с ними». Выливается в частые ссоры с родителями.

6 симптом - обесценивание ребенком личности близких - Обесцениваются старые привязанности ребенка к вещам, к людям, к правилам поведения. В речи появляются выражения, которые означают все плохое, отрицательное, негативное

7 симптом – деспотизм - Ребенок изо всех сил пытается проявить власть над окружающими, ему хочется добиться того положения, которое было на раннем детстве, когда исполнялись все его желания. Если в семье несколько детей, этот симптом проявляется в ревности, агрессии, в требовании постоянного внимания к себе.

          Ребенок все чаще произносит: «Я - сам», что говорит о стремлении к самостоятельности, автономности. В этот период происходит ломка прежних и становление новых качеств личности ребенка. Появляется «гордость за достижения», ребенку требуется одобрение, похвала взрослого. Признание окружающих меняет чувства ребенка - переживание успеха или неуспеха. Он сам начинает смотреть на себя глазами другого.

Родители не должны пугаться остроты протекания кризиса. Это яркое проявление ребенка в самоутверждении. И, наоборот, внешняя «безкризисность», создающая иллюзию благополучия, может быть обманной, свидетельствовать о том, что в развитии ребенка не произошло соответствующих возрастных изменений.

Некоторые особенности проявления кризиса З-х лет

- Период упрямства и капризности начинается примерно с 18 месяцев.

- Как правило, фаза эта заканчивается к 3,5-4 годам. Случайные приступы упрямства в более старшем возрасте - тоже вещь вполне нормальная.

- Пик упрямства приходится на 2,5-3 года жизни.

- Мальчики упрямятся сильнее, чем девочки.

- Девочки капризничают чаще мальчиков.

- В кризисный период приступы упрямства случаются у детей по 5 раз в день. У некоторых до 19 раз!

-Если дети по достижению 4-х лет продолжают часто упрямиться и капризничать, то вероятнее всего речь идет о «фиксированном» упрямстве, истеричности, как удобных способах манипулирования родителями. Чаще всего это результат соглашательского поведения родителей, поддававшихся нажиму со стороны ребенка, нередко ради своего спокойствия.

Практические советы

«Многих родителей мучает вопрос: может ли родитель, действуя грамотно, смягчить проявления кризиса? Как помочь ребенку выйти из него, не вынося в душе негативные качества : ведь упрямство - это крайняя степень проявления воли, необходимого для ребенка качества; капризность - демонстрация собственной значимости для других, ощущение своего «Я».

Что могут сделать родители:

Не придавайте большого значения упрямству и капризности. Примите к сведению приступ, но не очень волнуйтесь за ребенка.

Во время приступа оставайтесь рядом, дайте ему почувствовать, что вы его понимаете.

Не пытайтесь в это время что-либо внушать своему ребенку - это бесполезно. Ругань не имеет смысла, шлепки еще сильнее взбудоражат.

Будьте в поведении с ребенком настойчивы. Если вы сказали «нет», оставайтесь и дальше при этом мнении.

Не сдавайтесь даже тогда, когда приступ у ребенка протекает в общественном месте. Чаще всего помогает одно - взять его за руку и увести.

Истеричность и капризность требует зрителей, не прибегайте к помощи посторонних: «Посмотрите, какая плохая девочка, ай-ай-ай!» Ребенку только этого и нужно.

Постарайтесь схитрить: «Ох, какая у меня есть интересная игрушка (книжка, штучка..).  «А что это там за окном ворона делает?» - подобные отвлекающие маневры заинтригуют капризулю, он успокоится».

ПАМЯТКА РОДИТЕЛЯМ

Обращаясь к ребенку, формулируйте свои просьбы не в виде утверждения («Иди кушать»), а в виде вопроса («Ты кушать будешь?», «Ты кушать будешь сейчас или попозже?», «Ты будешь кушать рисовую кашку или гречневую?» в зависимости от ответа, который вы ожидаете услышать).

Ведите себя с ребенком, как с равным. Спрашивайте разрешения взять его игрушку, обязательно говорите «Спасибо», если он оказал вам услугу. Так вы не только избежите негативизма и упрямства с его стороны, но и подадите малышу хороший пример для подражания.

Направляйте энергию ребенка в мирное русло, то есть предлагайте замену нежелательным поступкам (так делать нельзя, а так можно), используйте игру для сглаживания кризисных моментов.

Уступайте ребенку в «мелочах», максимально расширьте его права, позвольте ему совершать ошибки, не вмешивайтесь в детские дела, если он об этом не просит. Но в том, что касается его здоровья и безопасности, а также здоровья и безопасности других людей – будьте непреклонны – НЕТ, безо всяких исключений! Если вы позволите малышу с помощью истерики добиться цели, это станет устойчивой формой поведения;

Если ребенок стал сопротивляться вашему предложению из чувства негативизма, просто подождите несколько минут. Ему нужно немного времени, чтобы самому принять решение.

Если у ребенка, не смотря на ваши усилия, началась истерика. Спокойно переждите ее, и только потом объясните, как «правильно» себя вести и почему. Но не ждите, что он поймет вас так, как вам бы хотелось, даже если вам кажется, что вы все очень подробно разжевали. Скорее всего, придется не раз возвращаться к этому разговору в других подобных ситуациях.

Создавайте в семейном кругу атмосферу любви, понимания и доброжелательности.

От того, как вы будете вести себя с ребенком во время этого кризиса, зависит, сохранит ли ваш он активность, упорство в достижении цели, будет ли продолжать стремиться к самостоятельности. Или он сломается и станет безропотно послушным, безвольным, зависимым человеком с заниженной самооценкой.

Воспитывайте ребенка не замечаниями, а на своем примере. То есть ведите себя с ребенком так, как хотели бы, чтобы он вел себя с окружающими людьми, в том числе и с вами.

Закрепленной формой преодоления кризиса перехода ребенка от раннего детства к дошкольному является сюжетно-ролевая игра, в которой ребенок впервые выделяет себя из социального окружения.

Любите своих детей, радуйтесь их открытиям, проживайте вместе с ними прекрасное время детства!

16.02.2015. Виховання у дошкільників самоповаги і впевненості в собі

Усім малюкам, від року до п'яти років, властиво відчуття всемогутності. Воно дозволяє їм адаптуватися до складного світу, в який вони потрапили. На мові психологів таке відчуття всесилля називається "грандіозної самостійністю". Батькам, до певної міри, звичайно, необхідно підігравати своєму чаду, підтримуючи цю ілюзію.

 Це допоможе дитині в майбутньому стати впевненим у собі переможцем. Виховання у дошкільників самоповаги і впевненості в собі - тема статті.

 Постійно підбадьорюйте

 "Ти зможеш побудувати пірамідку, Ти була найкрасивішою дівчинкою на ранку! Це твій малюнок? Який ти розумний! - життєстверджуючі і спонукають до дії репліки дитині просто необхідні, особливо коли вони звучать з батьківських уст. Така підтримка допоможе сформувати у маленького чоловічка внутрішнє самоповагу. Він виросте активним, упевненим у собі. Сила впливу вашого слова на дитину настільки велика, що здатна підняти самооцінку, навіть використовуючи неіснуючі достоїнства. "Яка ти в мене красуня!" - твердить любляча мати пухленької дівчинці. Не дивно, що через двадцять років дівчина, чиї параметри не зовсім збігаються з модельними, не мучиться комплексами, не нищить себе дієтами, а, впевнена у власній привабливості, має шалений успіх у протилежної статі. Ось що значить правильна установка, дана в дитинстві!

 Коли потрібно, допомагайте

 Відчуваєте, що дитина цінує себе недостатньо високо? Запропонуйте йому заняття, в якому він зможе максимально виразити себе і, таким чином, вирости у власних очах. Для когось це - спортивна гра, для іншого - спів, танці, малювання. Ці досягнення обов'язково помітять: захопляться і похвалять. Позитивні відгуки з боку теж "записуються" на підкірку і на свідомому чи підсвідомому рівні працюють на повагу.

 Частіше хваліть

 Привід для цього можна знайти завжди! Нехай поставлена ​​задача вирішена неправильно, порадійте тому, як акуратно дитина підписав свій листочок. Відзначивши помилки, відразу зробіть акцент на успіхах малюка. Звертайте увагу дитини на всі його досягнення. Період "грандіозної самості" проходить до 6-7 років і може змінитися фазою сумнівів і страхів. Дитина намагається, кажучи дорослим мовою, бути компетентним і ефективним на своєму рівні. Але це виходить не завжди. У такі моменти дитини просто необхідно підтримати, інакше він ризикує вирости "лузером".

 Як можна рідше дратуйтеся на своє чадо

 Так, діти можуть (і ще й як!) діяти на нерви. Але ваша досада і невдоволення формують у дитини програшну життєву стратегію і значно опускають рівень його поваги. Найчастіше стримуйтеся: наберіть побільше повітря, затримайте дихання і порахуйте до 10 - метод банальний, але дієвий. Але врахуйте, що і в похвалах треба знати міру. У малюка, що виховується в атмосфері гіперопіки і безперервного звеличення його достоїнств, атрофується готовність до труднощів, а натомість формуються завищена самооцінка і надмірні претензії до суспільства. Життєвий принцип "Я - кращий (краща), мені всі повинні!" не веде до успіху.

 Менше критикуйте

 Дитячі комплекси - один з головних факторів, що впливають на розвиток особистості дитини. Під вашим зайво прискіпливим поглядом вони можуть перерости в самобичування. Дитина, постійно ізводімий критикою, або назавжди втратить самоповагу і віру в себе, або буде все життя доводити вам свою спроможність. Перший варіант чреватий безініціативність і відсутністю цілеспрямованості в майбутньому. Другий варіант поганий тим, що воля і рішучість у досягненні поставлених цілей не підкріплюються почуттям задоволення. І які б не були успіхи, здається, що цього мало, потрібно отримати результат вагомішим. "Перемогти в національному конкурсі пісні - це нісенітниця. Цінується тільки міжнародний успіх! "," Скинути 5 кілограмів - це мало, потрібно ще десяток, щоб нормально виглядати "," Я - директор фірми, а що толку? У список журналу Forbes мені не потрапити ... "Це називається гіперкомпенсації і веде до фізичного і психічного виснаження. Ось чому важливо ще в дитинстві збалансувати самооцінку людини так, щоб його бажання досягти успіху не атрофувалися разом з" розстріляним "вашими необережними словами повагою і не перетворилося на справжню одержимість.

 Ніколи не допускайте неповаги до себе

 Будьте для своєї дитини взірцем високої самооцінки. Адже приклади батьків дуже заразливі. Якщо ви дозволяєте собі сваритися при дитині, виявляти неповагу до чоловіка, свекрухи, рідним і випадковим людям (і навпаки - якщо все це вони виявляють по відношенню до вас), то вашому чаду буде складно засвоїти уроки самоповаги, що б ви йому не говорили. Тому забороніть собі і близьким підвищувати голос при дітях, вимагайте вибачень за грубість, не допускайте, щоб ваша думка ігнорувалося. Тоді дитині буде легше діяти за аналогією з вами і усвідомити саму суть такого поняття, як самоповагу. Хай Вам щастить!

13.01.2014. Стилі спілкування батьків з дітьми

Існують наступні стилі впливу дорослих на свою дитину.

Авторитарний стиль - жорсткий стиль керівництва з опорою на покарання, подавлення ініціативи, примус. Незважаючи на вік дитини, їй ставлять вимоги незаперечного підпорядкування. Думка дитини, як правило, не враховується. Такі батьки очікують від дитини досягнень, які переважають її можливості.

Ліберально-потуральний стиль характеризується використанням принципу вседозволеності. Дитина позбавлена уявлень про те, що можна, а що не можна, а тому не зможе вчасно і нормально увійти до соціального простору людських стосунків. Любов батьків сліпа: одержуючи надмірність ласки, дитина не може стати самостійною людиною, яка орієнтується в світі прав і обов'язків.

Найефективнішим стилем виховання є ціннісне ставлення до дитини і розуміння необхідності її нормальної і своєчасної соціалізації. Цей стиль спирається на потреби дитини в позитивних емоціях і в реалізації домагань на визнання. При доброзичливості і любові до дитини батьки вчать її наслідуванню, використовуючи навіювання та переконання.

Ще одна проблема виникає, коли в сім'ї з'являється друга дитина. У цьому випадку дитина може відчувати відчуження, відсторонення. Щоб уникнути цього, батьки повинні приділяти їй достатньо уваги. Якщо дитина буде відчувати себе впевнено, то не тільки не буде ревнувати, але й відчує себе старшим братом чи сестрою.

У повсякденному житті ставлення оточуючих до дитини має різні прояви почуттів, викликаючи у неї різні відповідні почуття - радість, гордість, образу тощо. Дитина надзвичайно залежить від ставлення, яке їй демонструють дорослі. Вона, будучи залежною від любові дорослого, сама відчуває почуття любові до близьких людей, насамперед, до батьків, братів, сестер.

Любов і ніжність до близьких людей пов'язані з обуренням і гнівом проти тих, хто виступає в очах дитини кривдником. Дитина, не усвідомлюючи, ставить себе на місце людини, до якої вона прив'язана, і переживає біль чи несправедливість, яку відчуває ця людина, як свою власну. Це свідчить про зародження таких механізмів взаєморозуміння, як ідентифікація та емпатія. Потреба в любові і схваленні викликає почуття ревнощів до тих, хто користується, як здається дитині, більшою увагою, навіть якщо це брат чи сестра.

У спілкуванні через наслідування дитина засвоює способи взаємодії між людьми. Ця взаємодія зумовлена виключною залежністю людини від інших людей. Ідентифікація як ототожнення дозволяє людині емоційно, символічно "присвоювати" почуття іншого, а також переносити свої почуття, цінності і мотиви на іншого. Саме у взаємодії ці механізми ідентифікації дають людині можливість розвиватися, рефлексувати і відповідати соціальним очікуванням суспільства.

Спілкування в групі однолітків істотно відображається на розвитку особистості дитини. Від стилю спілкування, від положення серед однолітків залежить, наскільки дитина почуває себе спокійною, задоволеною, якою мірою вона засвоює норми стосунків з однолітками. У спілкуванні дітей досить швидко складаються стосунки, в яких проявляються лідери і аутсайдери. Спілкування з однолітками - жорстка школа соціальних стосунків. Саме таке спілкування вимагає високої емоційної напруги. Діти дошкільного віку активно проявляють зацікавленість один одним, у них з'являється виражена потреба в спілкуванні з однолітками. В умовах спеціального дошкільного виховання, коли дитина постійно знаходиться з іншими дітьми, вступає з ними в різноманітні контакти, складається дитяче товариство, де дитина набуває перші навички поведінки серед рівних учасників спілкування.

Спілкування з однолітками впливає на розвиток особистості дитини. Саме в умовах такого спілкування дитина постійно зіштовхується з необхідністю застосовувати на практиці засвоєні норми поведінки.

Особливе місце в спілкуванні дітей починають займати стосунки між хлопчиками і дівчатками. Ще в кінці раннього віку дитина засвоює певні знання про свою статеву приналежність, але вона ще не знає, який зміст мають слова "хлопчик" і "дівчинка". У дошкільному віці дорослі починають свідомо чи неусвідомлено вчити дитину статевої ролі відповідно до загальноприйнятих стереотипів. Хлопчикам, зазвичай, дозволяють більше виявляти агресивність, заохочують фізичну активність, ініціативність. Від дівчаток очікують душевності, чутливості та емоційності. В сім'ї дитину щодня орієнтують на цінності у відповідності до її статі. їй повідомляють, як повинні вести себе хлопчик чи дівчинка. У кожній культурі існують усталені шаблони виховання дітей як майбутніх чоловіків і жінок. Ці настанови дорослих лежать в основі поляризації поведінки. Крім того, стереотипи чоловічої і жіночої поведінки засвоюються дитиною через безпосереднє спостереження за поведінкою чоловіків і жінок. Кожний з батьків несе ціннісні орієнтації своєї статі: такі ознаки, як душевність, чутливість, емоційність більш властиві жінкам; сміливість, рішучість, самовладання - ознаки чоловіків.

Крім цього, дитина виявляє зовнішні відмінності між чоловіками і жінками в одязі і манері себе поводити. Діти наслідують все: форми поведінки, які є корисними і прийнятними для оточуючих, стереотипні форми поведінки дорослих, які є шкідливими соціальними звичками (вживання нецензурних слів, паління тощо).

Усвідомлення свого "Я" включає і усвідомлення власної статевої приналежності. Почуття власної статевої приналежності в нормі вже стає стійким у дитини дошкільного віку. Відповідно до сприйняття самого себе як хлопчика чи дівчинку дитина починає вибирати ігрові ролі. При цьому діти часто групуються в грі за ознакою статі. Це визначає розвиток самосвідомості в аспекті статевої ідентифікації.

Спілкування дітей в дошкільному віці показує їхню причетність до соціальних ролей чоловіків і жінок. В іграх і в практиці реального спілкування діти засвоюють не тільки соціальні ролі, пов'язані зі статевою ідентифікацією дорослих, але і способи спілкування чоловіків і жінок, хлопчиків і дівчаток.

До кінця дошкільного віку дитина вчиться таким емоціям і почуттям, які допомагають їй встановлювати продуктивні стосунки зі своїми однолітками і з дорослими. У дитини формуються основи відповідального ставлення до результатів своїх дій і вчинків. Дитина шести-семи років здатна розуміти моральний сенс відповідальності. Емоційно позитивне ставлення до самого себе, яке лежить в основі структури самосвідомості особистості кожної дитини, що нормально розвивається, орієнтує її на домагання відповідати позитивному етичному еталону. Коли потреба відповідати позитивному еталону поведінки набуває особистісного смислу, в дитини з'являється відповідальність як риса особистості. Шести-семирічна дитина в ситуації взаємовідносин з добре знайомими однолітками може самостійно вибирати способи правильної поведінки, відстоювати свою думку, брати на себе відповідальність за свою позицію і чинити опір провокуючому впливу однолітків.

Дитина потребує доброзичливого контролю і позитивної оцінки дорослого. Правильна поведінка в присутності дорослого - перший етап морального розвитку поведінки дитини. І хоча потреба поводити себе за правилами і набуває особистісного смислу для дитини, її почуття відповідальності найкращим чином розкривається в присутності дорослого. Психологічний смисл того, що відбувається в поведінці дитини, полягає в тому, що хоча і за допомогою дорослого, але психологічно самостійно вона набуває почуття відповідальності за свою поведінку.

Потреба у визнанні виявляється в прагненні дитини утвердитися в своїх моральних якостях. Дитина рефлексує, намагається проаналізувати власний психічний стан, прогнозувати можливі реакції інших людей на свій вчинок, при цьому вона хоче, щоб люди відчували до неї доброзичливість, вдячність, визнавали і цінували її гарний вчинок. Дитина відчуває постійну потребу звертатися до дорослих за оцінкою результатів своєї діяльності і досягнень. У цьому випадку дуже важливо підтримати дитину, оскільки неувага, зневага, неповажне ставлення дорослого можуть призвести до втрати впевненості в своїх можливостях.

Спілкування з дорослими і однолітками дає можливість дитині засвоювати еталони соціальних норм поведінки. Дитина в певних життєвих ситуаціях зіштовхується з необхідністю підпорядковувати свою поведінку моральним нормам і вимогам. Тому важливим моментом в моральному розвитку дитини стає знання норм спілкування і розуміння їх цінності й необхідності.

За період дошкільного дитинства дитина проходить великий шлях в оволодінні соціальним простором з його системою нормативної поведінки в міжособистісних стосунках з дорослими і дітьми. Дитина засвоює правила адекватної лояльної взаємодії з людьми і в сприятливих для себе умовах може діяти відповідно за цими правилами.

16.12.2014 Основні проблеми сучасного дошкільного виховання

     Все частіше в дитячих садках зустрічаються діти, яким важко довго сидіти на місці, мовчати, підпорядковуватися інструкціям. Вони створюють додаткові труднощі у роботі вихователям, тому що дуже рухливі, дратівливі і безвідповідальні. Це – гіперактивні діти.

     Жвавість, рухливість, непосидючість дитини не завжди свідчить про її гіперактивність. Цілком нормально, якщо дитина не може довго сидіти за столом, невгамовна перед сном і бігає, не зупиняючись після довгого переїзду. Головна відмінність активної дитини від гіперактивної полягає у тому, що гіперактивна дитина бігає, безцільно рухається, не затримуючи надовго увагу на будь – якому, навіть найцікавішому предметі, незалежно від ситуації – вдома, в магазині, в дитячому садку. На неї не діють ні прохання , ні погрози, ні покарання. Гіперактивна дитина імпульсивна. Рухаючись, вона зачіпає різні предмети, штовхає ровесників, що призводить до конфліктних ситуацій. Вона часто ображається, але про свої образи швидко забуває. Такій дитині важко концентрувати свою увагу, вона легко відволікається, ставить багато запитань, але рідко дочікується відповіді. У гіперактивної дитини не працює механізм самоконтролю.

Вихователі, які працюють з гіперактивними дітьми, знають, скільки клопотів і неприємностей завдає вона найближчому оточенню. Однак, це лише один бік медалі. Не можна забувати. Що насамперед страждає сама дитина. Адже вона не може поводитись так як вимагають дорослі, і не тому, що не хоче, а тому, що її фізичні можливості не дають їй змоги зробити це.  Такій дитині складно тривалий час сидіти нерухомо, не розмовляти. Постійні зауваження, погрози не поліпшують її поведінки, а іноді стають джерелом нових конфліктів. Крім цього, такі форми впливу можуть призвести до формування негативних рис характеру. Як результат – страждають усі: і дитина, і дорослі, і діти, з якими вона спілкується.

     Досягти того, щоб гіперактивна дитина стала слухняною і поступливою, ще не вдавалося нікому, але навчитися жити у злагоді і співпрацювати з нею цілком посильне завдання.

Ознаки гіперактивної дитини:

- нездатна зосередитися на деталях;

- помиляється через неуважність;

- нездатна доводити завдання до кінця;

- має низькі організаторські здібності;

- негативно ставиться до завдань, що потребують розумового напруження;

постійно відволікається на сторонні подразники;

- постійно щось забуває;

- метушлива, не може сидіти спокійно, совається , бігає;

- схоплюється з місця без дозволу;

- втручається в розмову старших, заняття інших дітей;

- не може грати у тихі ігри, відпочивати;

- викрикує відповідь, не дослухавши запитання;

- не може дочекатися своєї черги;

- переживає психологічний дискомфорт і дезадаптацію;

- супроводжується дефіцитом уваги;

- має супутні розлади, зазвичай в основі гіпердинамічного синдрому лежить мінімальна мозкова дисфункція (ММД), наявність якої визначає лікар – невропатолог після проведення спеціальної діагностики.

Причини виникнення гіперактивності:

-генетичні чиники;

-біологічні особливості будови і функціонування головного мозку;

-пологові травми;

-інфекційні захворювання, перенесені дитиною у перші місяці та роки життя;

-виснажливі соматичні захворювання;

-фізичні та психічні травми;

-психосоціальні проблеми, стосунки батьків у сім’ї, тип сімейного виховання;

-несприятливі фактори середовища та впалив харчових домішок.

Вікові особливості перебігу синдрому гіперактивності   

     Перші  прояви гіперактивності можна помітити вже у немовлят. У грудному віці такі діти надмірно галасливі, їхній крик незвично тривалий і різкий, вони безперервно рухаються, капризують. Плачуть і дратуються, рідко розслаблюються, вночі погано сплять. Ласку така дитина не приймає, відсторонюючись від матері. У сім’ї може виникнути напруження, нервозність, що нерідко призводить до конфліктів між батьками. Постійні недосипання підсилюють дратівливість дитини. У сім’ях з порушеним психологічним кліматом така дитина може зазнавати тілесних ушкоджень.

     У  два – три роки у таких дітей неспокійний, уривчастий сон, підвищена чутливість до світлу і шуму. Під час діяльності ці діти рухливі і збуджені. Їм притаманні виражений негативізм, поганий настій, проблеми х прийомом їжі, нестримана моторна активність(інколи пришвидшений руховий розвиток під час затримки мовленєвого розвитку).

     З трьох до шести років   такі діти нездатні зосереджено займатися будь – якою діяльністю: не може слухати в казки, грати в ігри, які потребують уваги. Їхні вчинки хаотичні і без контрольовані. Часто виникають труднощі з дисципліною та дотриманням правил під час ігор з іншими дітьми.

     У молодшому шкільному віці починаються труднощі з начанням. Діти рідко доводять справу до кінця, їх складно навчити читати і писати. Часто вони довго дивляться телевізор, але вже за кілька хвилин не можуть пригадати про що йшлося у передачі.

     Проблеми таки х дітей -  самотність і відчуження. Часто вони перебувають у пригніченому настрої, не бажають ходити до школи.

Діагностична  і консультативна робота з такими дітьми має бути комплексною. Тут важливою є взаємодія лікаря, вихователя, психолога та батьків.

Індивідуальний підхід до гіперактивної дитини ґрунтується на розумінні того, що:

·        особливості гіперактивної дитини мають невротичну основу;

·        прояви гіперактивних станів  залежить від стану соматичного здоров’я, розумових та фізичних навантажень;

·        у мірі  росту і розвитку дитини відбуваються компенсаторні та поновлювальні процеси у нервовій системі. Вони відбуваються повільно і значно залежать від умов виховання та навчання, від того наскільки правильно організовано корекційно – розливальну роботу з дитиною;

·        пік прояву гіперактивного синдрому припадає на час навчання в початковій школі.

Шкільне навчання гіперактивної дитини паказане не раніше ніж із семи років. У шестирічному віці дитина психофізиологічно не готова довго сидіти за партою стримуючи свої імпульси та тривалий час слухати педагога, дотримуватись правил поведінки.

     Навантаження дитини має відповідати її можливостям. Наприклад, якщо діти у групі дитячого садка можуть продуктивно займатись якоюсь діяльністю 15 – 20 хвилин, а гіперактивна дитина 5 – 10, не треба змушувати її продовжувати заняття довше. Ліпше переключити її на інший вид діяльності: полити квіти, прибрати на столі, підняти олівці, які „випадково”впали тощо. Під час оцінювання роботи слід зосередити увагу на тії її частині, де дитина досягла успіху, та за яких обставин вона б змогла досягти успіху в невиконаному дитиною завданні.

    Система заохочень та покарань має бути достатньо гнучкою, але обов’язково послідовною. І тут слід враховувати особливості гіперактивної дитини: вона не вміє довго чекати, тому і заохочення повинні носити моментальний характер і повторюватися приблизно через 15 – 20 хвилин. Один з варіантів заохочення – видача жетонів, які протягом дня можна обміняти на нагороди.Заздалегіть встановлювати правила поведінки, наприклад : „Коли ми вийдемо, ти маєш дати мені руку і триматися поки ми не перейдемо вулицю”.

     Усі інструкції  , які вихователь дає гіперактивній дитині мають бути чіткими і короткими – не більше 10 слів. Для підкріплення усних інструкцій варто використовувати зорову стимуляцію.

Ігри для гіперактивної дитини

     Підбираючи ігри , особливо рухливі, необхідно враховувати особливості гіперактивності:

·дефіцит уваги;

·імпульсивність;

·висока активність;

·швидку втомлюваність;

·невміння тривалий час підпорядковуватися груповим правилам, вислуховувати і виконувати інструкції;

·невміння дочікуватись своєї черги та рахуватися з інтересами інших;

Тому включати гіперактивних дітей у колективну роботу варто поетапно, починаючи з індивідуальної роботи, далі залучати дітей до ігор в малих підгрупах і лише після цього переходити до колективних ігор. Бажано використовувати ігри з чіткими правилами, які сприяють розвитку уваги. Ігри на розвиток контролю рухової активності та імпульсивності.

1.Гра „Давай привітаємося” – пропонується учасникам гри хаотично рухатися по кімнаті у зручному для них темпі і напрямку та вітатися з усіма, хто їм зустрічається. Коли звучить плескання долонь – діти вітаються за руку;

звук дзвоника – вітаються плечима; сигнал свистка – спинами.

2.Гра „Сто м’ячів” – Пропонується всім учасникам стати  в коло. Перекидують м’яч один одному попередьо домовившись поглядом.

Можно вводити ще м’ячі.

3.Вправа „Відповідай” – Пропонується учасникам відповісти на запитання, але відповідати можна після команди : „Відповідай!”

* Яка зараз пора року?

* Якого кольору у нас у групі стіни?

* Який сьогодні день тижня?

* Як називається місто в якому ви живете?

4.Гра „ Розстав пости” – Пропонується дітям марширувати в колі один за одним. Призначається командир, який іде першим і обирає напрямок руху, коли він плесне в долоні, учасник. Який іде останнім повинен негайно зупинитися, а інші йдуть далі. Так командир розставляє всіх учасників у задуманому порядку – у лінію, по колу, по кутках тощо.

5.Гра „ Рахуй оплески” -  Учасники гри рухаються по колу або вільно обирають напрямок. Коли ведучій плесне в долоні 1 раз, всі учасники зупиняються і приймають позу „Журавль”( стоять на одній нозі, руки в сторони). Якщо 2 оплески – поза „Жабка”(присісти. П’ятки разом, носки і коліна в сторони, руки між ступнями ніг на підлозі ). Коли 3 оплески – учасники відновлюють рух.

6.Гра „ Ковпак ти мій трикутний” – Діти сідають кружком   на стільчики і промовляють по черзі по одному слову з фрази : „Ковпак ти мій трикутний, трикутний ти мій ковпак. Якщо ти не трикутний то ти не мій ковпак”. Після цого фразу повторюють жестами: замість слова ковпак – 2 легких оплеска по своїй голівці, замість слова „мії”- показати рукою на себе...

7.Гра „Заборонені рухи” – Учасники стають півколом напроти ведучого, який показує різні рухи. Діти повинні виконати всі рухи крім одного ”забороненого” , наприклад, торкнутися до носа.

8.Вправа „Замок” – Пропонується скріпити руки у замок, ведучий показує  будь – який палець, а діти відтворюють поворухнувши ним. Потім ведучий задіє всі пальці обох рук.

9.Вправа „ Рух по колу” – потрібно сісти кружком та покласти свою праву руку на ліве коліно сусіда вправа, а ліву руку – на праве коліно сусіда зліва і передавати рух по колу. Ведучий легенько плескає правою рукою по лівому коліну сусіда справа – учасники передають рух по колу.

10. Розподіляються всі учасники на 3 – 4 підгрупи і складають звернення до батьків та вихователів від імені гіперактивних дітей. Обмінюються враженнями.

Правила роботи з гіперактивними дітьми :

*працюйте з дитиною на початку дня, а не ввечері;

*знизьте робоче навантаження на дитину;

*діліть роботу на коротші, але частіші періоди. Використовуйте фізкультурні хвилинки;

*знизьте вимоги до акуратності на початку роботи. Щоб сформувати відчуття успіху;

*під час занять садіть дитину поряд з дорослим;

*використовуйте тактильний контакт( елементи масажу, погладжування , обійми);

*домовляйтесь з дитиною про ті чи інші дії заздалегідь;

*давайте короткі, чіткі і конкретні інструкції;

*використовуйте гнучку систему заохочень і покарань;

*заохочуйте дитину відразу ж, не відкладаючи на майбутнє;

*надавайте дитині можливість вибору;

*завжди залишайтесь спокійним;

*у своїх взаєминах з дитиною підтримуйте позитивну установку. Хваліть її щоразу, коли вона на це заслужила, помічайте успіхи, це дасть змогу закріпити дитині впевненість у своїх силах;

*уникайте повторення слів „немає” і „неможна”;

*розмовляйте стримано, спокійно, м’яко;

*давайте дитині лише одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити;

*для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію;

*підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня: час прийому їжі, занять, ігор, сну тощо;

*одразу хваліть і винагороджуйте дитину за хорошу поведінку;

*завдання мають бути простими і конкретними;

*підтримуйте дитину у всьому, в чому вона сильна, особливо в спорті і заняттях за інтересами.

Головне у співпраці з гіперактивною дитиною – постійна винагорода позитивної та бажаної поведінки, стимулювання мотивації. Заохочення до потрібних дій. Хоча гіперактивність і неминуча, але її можна тримати під розумним контролем завдяки названим заходам.

25.11.14   ВИДИ НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї

         Жорстоке поводження з дітьми і зневага їхніми інтересами можуть мати різні види і форми, але їх наслідками завжди є серйозний збиток для здоров'я, розвитку і соціалізації дитини, нерідко й загроза її життю чи навіть є причиною смерті.

ФІЗИЧНЕ НАСИЛЬСТВО

Фізичне насильство - нанесення дитині батьками чи особами, що їх заміняють, вихователями чи іншими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, що завдають збиток здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування, штовхань, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими сигаретами, у вигляді укусів і з використанням усіляких предметів як знаряддя бузувірства.

Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй отруйних засобів чи медичних препаратів, що викликають одурманення (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем), а також спроби удушення чи втоплення дитини.

У деяких родинах як дисциплінарну міру використовують різні види фізичного покарання - від потиличників і ляпанців до пороття ременем. Необхідно усвідомлювати, що фізичне насильство - це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.

СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО

Сексуальне насильство чи спокуса - використання дитини (хлопчика чи дівчинки) дорослою людиною чи іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди.

Сексуальне насильство включає статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти із статевими органами. До сексуального розбещення належать також залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли вона цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб.

ПСИХІЧНЕ (ЕМОЦІЙНЕ) НАСИЛЬСТВО

         Психічне (емоційне) насильство - постійна чи періодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження її людського достоїнства, обвинувачення її в тому, у чому вона не винна, демонстрація нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду насильства належать також постійна неправда, обман дитини (у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям.

ЕКОНОМІЧНЕ НАСИЛЬСТВО В СІМ'Ї

Зневага інтересами і потребами дитини (нехтування) - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, їх що заміняють, у силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких.

Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідків.

Зазвичай дитина-жертва страждає одночасно від декількох видів насильства. Так, інцест (сексуальне насильство) неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків та довіри в сім'ї, маніпулятивними стосунками, а часто й залякуванням з боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство. Складовою частиною практично всіх видів насильства є фізичне (побиття) та емоційне (загрози вбити або покалічити).

Одним з проявів жорстокого поводження з дітьми є також відсутність у жінки любові до дитини, коли та ще перебуває в материнській утробі, тобто від небажаної вагітності. її, що ще нічим себе не проявила, вже не люблять, не думають і не піклуються про неї. Будучи емоційно відкинутими ще до народження, такі діти народжуються раніше терміну в два рази частіше в порівнянні з дітьми від бажаної вагітності, вони частіше мають недостатню масу тіла, частіше хворіють у перші місяці життя, гірше розвиваються.

Поради щодо попередження насильства в сім’ї

Не дозволяйте себе принижувати

Результати досліджень показують, що більше ніж 93% жінок — жертв фізичного насильства, тривалий час дозволяли кривдити себе словами. Тобто спочатку жертва потерпає від психологічного насильства, а потім відбувається фізичне насильство.

Не дозволяйте себе ображати, принижувати з початку стосунків, не дозволяйте по відношенню до себе дій, які можуть привести до насильства.

Правильно оцінюйте ситуацію

Сімейні конфлікти здійснюються в замкнутому просторі будинку чи квартири, де немає можливості зовнішнього втручання. У разі загрози конфлікту треба вийти з дому — конфлікт на людях, як правило, стає менш напруженим.

Якщо виникає загроза конфлікту (і як наслідок — насильства), спробуйте запросити людину, яка зменшить напруження, — наприклад, родича. Але не слід використовувати в ролі громовідводу дітей. Бережіть їх нервову систему і не провокуйте насильства по відношенню до дітей.

Не провокуйте конфлікти

Статистика свідчить, що більш ніж 60% убивств і тяжких тілесних ушкоджень здійснюються на побутовому грунті, тобто є наслідком імпульсивних, а не спланованих дій.

Якщо відомо, що один із членів сім’ї негативно реагує на якісь дії (наприклад, уживання вами алкоголю, запізнення, контакти з певними особами та ін.), не провокуйте конфлікти і як наслідок — і потенційне насильство.

Якщо ж ви бажаєте примусити чоловіка ревнувати, злитися та інше — ви провокуєте негативне ставлення до вас, конфлікт і потенційне насильство.

Будьте особливо обережними з п’яними

Значну частину насильств по відношенню до жінок здійснюють п’яні чоловіки. Дуже часто у п’яному стані агресивними стають цілком неконфліктні люди. Якщо ви бачите, що чоловік перебуває у стані сп’яніння, не з’ясовуйте з ним стосунків, не реагуйте на його провокації та намагайтесь заспокоїти його, не робіть різких зауважень.

Якщо зупинити конфлікт не вдається, спробуйте залишити приміщення: вийдіть в іншу кімнату, до сусідів, на вулицю.

Існують загальні ознаки чоловіків, схильних до насильства:

•    агресивність по відношенню до дітей,

•    агресивність по відношенню до домашніх тварин,

•    впевненість у тому, що тільки чоловік «хазяїн у домі»,

•    грубощі по відношенню до жінок,

•  неусвідомлене ставлення до серйозності покарання за здійснення насильства,

•    патологічні ревнощі,

•    перекладання провини за свої дії на інших,

•    погрози самогубства у випадку розриву відносин із жінкою.

Якщо випадки насильства вже мали місце

В такому випадку жінка має бути готова протистояти наступним актам насильства. Для цього слід:

•   продумати дії на випадок повторного насильства,

•   розказати про насильство тим, хто може допомогти,

•   визначити місце, куди можна піти у випадку загрози насильства,

•  домовитися із сусідами, щоб вони викликали міліцію, якщо почують крики з квартири,

•  у безпечному, але доступному місці заховати документи, певну суму грошей, книжку з номерами телефонів, інші важливі папери, певний одяг та необхідні ліки,

•   унеможливити доступ до інформації про місце перебування потерпілої,

•   знищити всі можливості знайти потерпілу,

•  визначити, що саме з цінних речей слід забрати з дому,

• заздалегідь знайти номери телефонів місцевих служб, які можуть надати необхідну підтримку.

Насильник повинен знати, що обов’язково буде покараний

Чоловік, який потенційно може здійснити насильницькі дії, повинен знати, що він обов’язково буде покараний. Можна повісити на видному місці списки телефонів служб невідкладної допомоги: швидкої допомоги, міліції та ін. Серед номерів телефонів повинен бути телефон дільничного міліціонера чи інспектора кримінальної міліції у справах дітей, яким необхідно дзвонити в разі домашнього насильства.

17.11.14 Психолого – педагогічні умови збереження психічного здоровя дошкільників

Актуальність.

Сьогодні ми все частіше стикаємося з такими проявами психічного нездоров’я дітей, як підвищена тривожність, страх, невпевненість у собі, надмірна вразливість тощо. Саме тому розв’язання проблеми збереження психічного здоров’я кожної дитини є одним з головних завдань дошкільної освіти. Адже від стану психічного здоров’я залежить особистісний розвиток дітей.

Чинники, що призводять до порушення психічного здоровя дошкільників.

Численні наукові джерела і спеціальні експериментальні дослідження свідчать про  негативний вплив на психічне здоров’я дитини стресогенних чинників – цепсихотравмуючі деформовані взаємини «близький дорослий – дитина».

Невротичні прояви у поведінці з’являються у дітей, які страждають від дефіциту спілкування з дорослими, від їх ворожого ставлення, а також у дітей, які ростуть в умовах сімейних негараздів.

Також негативно впливають інформаційні перевантаження з повідомленнями про крадіжки, розбої, неприховані сцени з інтимної сфери життя дорослих.

Психічне здоров’я дитини характеризується її здатністю успішно регулювати свою поведінку і діяльність відповідно до загальноприйнятих норм і правил, активно розвиватись як особистість.

Психічне здоров’я дитини - це стан душевного благополуччя, емоційного комфорту, впевненість у своєму майбутньому, пов’язана з відчуттям захищеності свого «Я».

Основні критерії психологічного здоровя:

- ставлення дитини до самої себе; до інших людей;

- здатність справлятися з вимогами життя;

- впевненість в собі;

- адекватна самооцінка;

- самоповага;

- оптимізм;

- активність.

Характеристики психічного здоровя дітей дошкільного віку залежно від виду прояву:

психічних процесів

адекватність психічного відображення;
адекватність сприймання дитиною самого себе;
здатність до концентрації уваги на предметі;
здатність до утримання інформації в памяті;
здатність до логічного оперування інформації;
критичність мислення;
оперативність.

психічних станів:

емоційна стійкість;
зрілість почуттів (залежно від віку);
стримування негативних емоцій;
вільний, природний прояв почуттів та емоцій;
здатність радіти;
звичне (оптимальне) самопочуття;

властивостей особистості:

впевненість у собі;
самоповага;
незалежність;
урівноваженість;
оптимізм;
почуття гумору;
активність;
енергійність;
працелюбність;
воля;
самоконтроль;
адекватна самооцінка;
адекватний рівень домагань.

Психічно здорова дитина характеризується гармонійністю розвитку, врівноваженістю, адаптивністю, а також духовністю, орієнтацією на саморозвиток і самоактуалізацію. Гармонійний особистісний розвиток і фізичне здоров’я сприяють успішній адаптації дитини у соціумі.

Однією з найважливіших умов збереження психічного здоров’я є дотримання науково обґрунтованих психогігієнічних норм організації виховання дошкільників з урахуванням індивідуальних норм навчального навантаження. Дотримання цієї умови дає змогу не лише зберегти, а й підвищити якість психічного здоров’я дитини.

До психогігієнічних норм належать:

- сприятливий характер педагогічного впливу, стабільність позитивного емоційного тла виховання і навчання;

- дотримання принципу включення вихователя у спільну з дітьми діяльність;

- орієнтація виховання і навчання на зону найближчого розвитку з урахуванням сензетивних періодів для розвитку того чи іншого виду активності;

- своєчасне попередження психоемоційного перевантаження дитини.

Психопрофілактика відхилень та розвитку у здоровї  передбачає оволодіння дітьми певних умінь та навичок:

1.навчитись опановувати свої почуття у критичних ситуаціях, розуміти власний емоційний стан і спонукальні мотиви своєї поведінки та поведінки інших людей. Крім того, вони мають володіти вмінням звільнятись від негативних емоцій, не допускаючи необдуманих емоційних реакцій та дій;

2.навчитись виробляти психічний імунітет до негативних подразників, тобто сприймати їх як факт і оцінювати розумом , а не через емоції;

3.набути досвіду самостійного долання перешкод, що дасть змогу розвивати здатність до адаптації, виробляти «імунітет» до стресових ситуацій, життєстійкість, а отже – використовувати стресові ситуації для особистісного зростання і розвитку.

Слід ще наголосити, що будь-які форми покарання дитини, за яких принижується її власна гідність, недопустимі!

Порівняльна психологічна характеристика

психічно-здорової дитини і дитини з порушенням психічного здоров’я

Психічно здорова дитина

Дитина з порушенням психічного здоров’я

Добре ставиться до самої себе:

 

Неоднозначно ставиться до самої себе – надто егоїстично поводиться з іншими або зневажає себе:

Позитивно, толерантно ставиться до сомої себе та до інших

Негативно сприймає інших дітей і світ у цілому

Не применшує та не перебільшує своїх здібностей

Перебільшує свої здібності або недооцінює себе

Приймає власні недоліки

Не приймає свої недоліки або, навпаки, комплексує з приводу них

Поважає себе

Обожнює себе чи знецінює своє «Я»

Усвідомлює свою здатність подолати більшість складних ситуацій, що виникають

Неадекватно оцінює ситуації і свої можливості щодо іх подолання ( мотив – уникнення невдачі)

Добре почувається з іншими дітьми:

 

Властиве прагнення бути серед дітей, але погано почувається з іншими, відчуває перевагу самотності і відчуженості:

Враховує інтереси інших дітей, відчуває душевний біль інших, проявляє альтруїзм і співчуття

Не враховує інтереси інших дітей, ставлячи власні інтереси на перше місце; не відчуває душевного болю інших – проявляє егоїзм, заздрощі, гордощі, зловтіху

Любить інших дітей і довіряє їм, поводиться природно

Вороже ставиться до інших дітей, поводиться напружено, відчужено – уникає спілкування

Не принижує дітей і не дозволяє це робити іншим, тактовна, відкрита, лояльна, щира у стосунках з іншими дітьми

Постійно прагне до приниження інших, характеризується немотивованою грубістю у стосунках з іншими дітьми, злостивість, підступність

Вважає себе частиною групи, легко вживається у групі

Проявляє яскраво виражений егоцентризм ( концентрацію на собі), егоїзм стосовно інших, відчуває відчуженість у рупі.

 

Відчуває відповідальність за доручену справу

Не відчуває відповідальності

Справляється з викликами життя:

 

Неспроможна впоратися із викликами життя

Намагається розв’язати проблему зіткнувшись з нею

Проявляє суб’єктивну безпорадність при виникненні проблемних ситуацій – не бачить виходу зних( можливі внутрішні страждання)

 

Не боїться взяти на себе відповідальність

Перекладає відповідальність на інших ставить перед собою реальні цілі

Ставить перед собою реалістичні цілі

Переклад відповідальності на інших

Може самостійно приймати рішення

Ставить перед собою нереальні цілі

Із задоволенням докладає зусиль до справи, якою займається

Не здатна самостійно приймати рішення

Доводить розпочату справу до кінця

Шидко змінює захоплення, при виникнення найменших складнощів кидає розпочату справу.

Психічне здоров’я перетворює особистість на самодостатню

31.10.14 Особливості взаємодії батьків з дітьми в ранньому віці з амбівалентною поведінкою.

Психологами виявлено особливу форму поведінки дітей другого року життя, яка спостерігається і в сім'ї, і в дошкільному закладі. Ця форма отримала назву амбівалентної поведінки. Вона зустрічається достатньо часто – приблизно у 35% дітей. Це одна з перших форм конфліктної поведінки дитини, яка в подальшому може закріпитися і в дошкільному віці проявлятися як робкість, застенчивость, що також мішає установленню довірливих відносин з вихователем.

 Амбівалентна поведінка має пряме відношення до проблеми адаптації.

Намалюємо портрет дитини 2,5-3 років. Це активний, жвавий карапуз, який заради досягнення мети буде готовий до всього. Він живе емоціями, володіє всіма об'єктами в полі зору. Подібно до своїх батьків дійсно хоче бути хорошим, але в той же час бореться за свободу і незалежність. Він бунтує проти авторитарних методів виховання, проти раніше сформованої системи стосунків в сім'ї. Відбувається ломка старих та поява нових якостей особистості дитини, яка супроводжується сьома симптомами кризи 3 років.

Перший -  вимовляється як прояв негативу, бажання робити навпаки. Дитина відмовляється від прогулянки, улюблених солодощів, роблячи навпаки своїм особистим відчуттям і бажанням, заперечуючи все, що пропонує йому дорослий.

Другий -  впертість, яку слід відрізняти від настирливості. Добивається свого тільки тому, що він так захотів. Якщо він забажав надягти футболку поверх кофтинки, то ніякі логічні доводи не доведуть йому змінити рішення.

Третій -  строптивість.  Постійне невдоволення всим, що пропонує мама, відмова від всього, що він слухняно робив раніше. Слово "Неть!" стає основною відповіддю на будь-які пропозиції дорослого.

Четвертий -  свавілля. Хоче все робити сам, бореться за свою незалежність.

П'ятий - повстання проти оточення. Постійно свариться зі всіма, агресивно поводиться: кидає м'яту бум агу або кубіки в гостей, що завітали, на прояв уваги зі сторони раніше улюбленої тітоньки відповідає: «Геть! Ти погана!» і т.п.

Шостий – обесцінення цінностей. Може називати батьків поганими словами, різко міняє відношення до улюблених іграшок, замахується на них, відмовляється грати з ними.

Сьомий – деспотичне подавлення оточуючих. Прагне задовольнити будь-які свої бажання, проявляє ревнощі, агресію до молодших і старших членів родини, вимагає постійної уваги до себе.

За проявами  кризи скривається  позитивна тенденція у розвитку дитини. Якщо батьки поважають його думку, дають можливість продемонструвати самостійність у вирішенні незначних питань,  вказуючи на недоліки поведінки, формирують впевненість у їх любові та турботі, можуть підбадьорити при невдачі і цінять досягнення, то криза протікає гладко і не викликає проблем.

Особливу увагу від батьків вимагають діти, які  віком до 3 років  не можуть проявити ініціативу, слухняно виконують запити дорослих, демонструючи нескінченну любов і прихильність. Такі прояви характерні для маленьких дітей з амбівалентною поведінкою.

Своєрідні емоційні прояви (сором'язливість, незахищеність, тривога, часті прояви плачу). Іншими словами, їм властива підвищена частота конфліктних емоційних переживань, які проявляються, наприклад,в тому, що при зустрічі з рідними, вони одночасно,радіють і плачуть;
Низький рівень практичної предметної діяльності. В основному такі діти роблять неспецифічні маніпуляції із предметами  (хоча їх однолітки вже володіють прийомами процесуальних ігор), грають наодинці, уникаючи контакту з товаришами, не звертаються за допомогою до педагога. Поява незнайомого дорослого порушує їх практичну діяльність. Прохання старших (в тому числі родичів), вони виконують погано або навіть відмовляються;
Якісна ознака  характерної амбівалентної поведінки і стосунків з іншими. Взагалі, діти відносяться позитивно до контактів з дорослими. Однак, підвищену чутливість і ініціативу проявляють  лише до родичів.

Як правило, взаємовідносини з такою дитиною в сім'ї сводятся в основному до емоційних контактів. Грають дома з ним мало, а якщо грають, то не заохочують його ініціативу, самостійність. Дитина з такою поведінкою з меншою охотою  взаємодіє з дорослими, ніж його однолітки. При появі незнайомих навіть самий захопленіший грою малюк губиться, поводить себе сковано, заторможено. Через деякий час, засвоївшись, проявляє інтерес до гостя, але по-своєму: підбігає до нього, щипає, або б'є та швидко ховається.                                                                            

Однак з близькими людьми малюк дуже ласкавий. Він постійно забирається до батьків на коліна, прижимається, стимулює поглажування, укачування, може навіть імітувати смоктання груди або смокче палець. Його мова при цьому ледве розпізнається: він лепече або сюсюкає, граючи в ляльку.

Ці діти відчувають найбільші труднощі в процесі самостійної діяльності. Діти з амбівалентною поведінкою не вміють грати. Вони можуть досить довго маніпулювати іграшками, поодинці або з дорослим, але ігрова діяльність слабка, обмежується простими, однотипними рухами (годування ляльки з ложки, транспортування на автомобілі кубіки і т. д.).

В основному дітям з амбівалентною поведінкою доступні манипуляції  з іграшками наодинці або коло дорослих і однолітків. В сім'ї малюк грає частіше  один. Відсутність навичок практичної взаємодії з дорослим,знижена ігрова ініціатива при підвищеній потреби в спілкуванні затрудняють взаємовідносини дитини з дорослими, які оточують його в дитячому закладі: але ж встановити емоційний контакт зі сторонньою людиною важко, і вихователі не завжди йдуть назустріч дитині. Накоплення невдачі такого роду визиває у нього постійну робкість.

На жаль, батьки спохватуються лише к 5-6 року життя, коли явною стає затримка мовлення, моторного, психічного і соціального розвитку дитини, а корекція відхилень потребує чимало зусиль.

Причиною амбівалентної поведінки дитини є протиріччя між надто тривалою емоційною формою спілкування з дорослими і поява нової ведучої діяльності-предметно - маніпулятивної, яка вимагає різної форми спілкування - співпраці з дорослим.

Таким чином, амбівалентна поведінка проявляється у тих дітей раннього віку, чия свідомість є на рівні ситуативно-особистого спілкування (типова поведінка для дітей в першому півріччі життя), тобто, діяльність спілкування у  них якби застрягла на рівні першої генетичної форми.

Щоб згладити негативні наслідки амбівалентної поведінки, необхідно дотримуватися наведених нижче вказівок:
Не позбавляє дитину емоційного тісного контакту, але спробуйте на його основі  побудувати ділові відносини. Коли дитина сидить на колінах, можна пограти у пальчикові ігри, розглянути картинки в книзі, почитати її.
Треба цілеспрямовано формувати у дитини відповідну віку форму спілкуванн із дорослими і розвивати його діяльність з предметами.
Заохочуйте бдь-які успіхи малюка – і  сумісна гра буде для нього бажаним заняттям. Поступово знижуйте свою активність,надаваючи дитині більше свободи дій. З часом треба мінятися з ним містами, щоб він став ініциатором нового типа спілкування.
Необхідно обучати дитину вмінню користуватися предметами обіходу, поступово привчати його до самообслуговування.
Граючи разом з дитиною, треба привчати його до дисципліні, акуратностиі. Привчати до порядку краще теж в ігровій формі.
Розширення кола спілкування виховуватиме в дитині довірливість, відткритість, вміння спілкуватися з людьми. Відмовлення від чрезмірної прихільності до рідних допоможе малюку швидше адаптуватися до нового оточення.
Перед сном бажано сказати дитини те, що вона гарна, пригадати, чим вона допомогла, похвалити за активність і з'ясувати, що він буде робити завтра.
Підвищувати самооцінку малюка, виховувати гордість за досягнення.
Навчати дитину вступати в контакти з дорослими, залучати в сумісну з дорослими гру.
Дитина повинна бути впевнена, що її люблять, що вона бажана, тому не забувати розказувати, як  її ждали, що її люблять.
І, найголовніше, треба більше грати з дитиною!
30.10.14 Профілактика відхилень в емоційному розвитку дітей дошкільного віку

Дитина від народження не має в готовому вигляді етичних,  естетичних та інтелектуальних почуттів дорослої людини. Дошкільник не вміє самостійно виражати свої почуття, емоційні переживання без спеціального виховання, тому що здатність довільно управляти своїми діями та емоціями складається протягом усього дошкільного віку.

Емоції проходять шлях прогресивного розвитку, набуваючи все більш складніші форми проявів під впливом соціальних умов життя і виховання.

  Люди не бувають байдужими до того, що сприймають, роблять, про що думають, мріють. Одні предмети, обличчя, дії, події нас радують, другі викликають сум, треті доводять до стану обурення, гніву. Перебуваючи в небезпеці, ми відчуваємо страх, перемога над ворогом або подолання труднощів викликають у нас захоплення, торжество.

          Переживання людиною свого ставлення до того, що вона пізнає і робить, називають емоціями.

   Джерело емоцій - це потреби, прагнення, бажання, що викликаються тими властивостями предметів та явищ, які ми сприймаємо, з якими маємо справу.

  Емоції викликає і наша діяльність, її успіхи й невдачі. Емоції тісно пов’язані з усіма психічними процесами, нерідко викликаються ними й у свою чергу впливають на них.

    Емоції тісно пов’язані із пам’яттю. Все, що пережили, тобто сприйняли з певним почуттям, добре нами пам’ятається, і спогади про минуле часто викликають у нас ті чи інші почуття.

    Емоції й почуття помітно проявляються у зовнішньому вигляді людини; вони впливають на поведінку і стан людини, а також на діяльність її внутрішніх органів. Емоції відображаються  й у міміці. Недаремно народне прислів’я говорить. Обличчя - дзеркало душі. М’язи обличчя у нас дуже рухливі й легко надають йому різного виразу залежно від внутрішнього стану людини. Найповніше може виразити емоції наша мова. У словах виражаються не лише думки, а й найрізноманітніші почуття-від любові до ненависті, від страху до торжества перемоги.

   Завдяки зовнішньому виявленню почуття легко передаються іншим. Справді, нам стає сумно, коли ми бачимо людину, що плаче, хоче й не знаємо причини її горя. Навпаки, вигляд веселих, радісних людей і в нас поліпшує настрій. Трудова, навчальна й ігрова діяльність людини також є джерелом її емоцій. Заняття улюбленою справою викликає почуття радості; праця, яка не подобається, може пригнічувати людину, буде пов’язана з неприємними переживаннями.

   Настроями називають відносно слабкі, але звичайно досить тривалі загальні емоційні стани, що позначаються на психічних процесах і на всій поведінці людини. Велике значення в житті людини має вміння керувати своїми емоціями. Людина, яка добре володіє своїми емоціями, стає вищою за дрібні, низькі, гнітючі переживання і буває по-справжньому щасливою.        

   Щоб з маленької дитини, хлопчика або дівчинки виросла розумна, красива, здорова і щаслива доросла людина, їй необхідні тепло, любов і підтримка близьких людей, добра школа й мудрі вчителі, а також вміння розуміти себе та інших людей. Якщо дитина буде позбавлена спілкування з людьми, вона ніколи не зможе стати сучасною людиною. Навчити жити серед людей не просто. Треба навчитися дружити і приходити на допомогу, розуміти свої почуття й почуття інших людей.

30.10.14  « СВОЄРІДНІСТЬ ПСИХОСТАТЕВОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ»

Вивчення психосексуального розвитку та його розуміння має велике значення і для педагогів, і для психологів, і для лікарів. Актуальність цього визначається необхідністю контролю статевих особливостей дітей різного віку. Своєрідний розвиток особистості хлопчика та дівчинки вимагає різного підходу при аналізі індивідуальних особливостей характеру, поведінки в процесі виховання, при складанні навчальних програм, при корекції труднощів. Оцінювати психосексуальний розвиток потрібно з формування статевої ідентичності, статево-рольової поведінки, диференційованого розвитку чоловічності та жіночності, інформованості в питаннях статі та в сексуальних проявах.

Терміни «стать», «статеве» ви­користовуються для визначення біоло­гічних, психологічних та соціальних від­мінностей представників чоловічої та жі­ночої статі. Терміни «сексуальність» і «сексуальне» використовуються для визначення того, що пов'язане з потя­гом до продовження роду (сексуальні норми, мораль, думки, типи та техніка сексуальної поведінки).

Еротика й еротичне це відобра­ження у свідомості всього, що стосується сексуальних проявів: емоційні реакції та настановлення, еротичні образи, дум­ки, фантазії, сновидіння.

Неправильне використання цих тер­мінів може призвести до плутанини по­нять, неправильної кваліфікації почуттів і поведінки дітей, отже, до неправильно­го підходу при корекційно - педагогічному втручанні. Так, інтерес дітей молодшого дошкільного віку до різниці між статтю, як відображення природної дитячої до­питливості, можна помилково сприйня­тий за еротичний і вдатися у зв'язку з цим до неадекватних виховних дій.

Перед психологом і педагогом постає завдання — визначити психосексуальний розвиток дитини. Основою для та­кого висновку може стати уявлення про фактори психосексуального розвитку індивіда. Допомагає схема статевої диференціації, скла­дена Д. Мані. У момент запліднення створю­ється хромосомна стать плоду. Гормони плоду формують чоловічі та жіночі репродуктивні органи (внутрішня морфологічна стать), беруть участь у створенні зовнішніх статевих органів (зовнішня морфологічна стать), визначаючи генітальну зовнішність майбутньої дитини. При народженні на основі цієї зовнішності встанов­люється «паспортна» стать немовляти. Пра­вильна оцінка статі оточуючими та відповідне виховання, а також освоєння дитиною власної схеми тіла і зовнішності формують її адекватну самосвідомість. У 2—3 роки в неї відбувається первинна (дитяча) статева ідентифікація, тоб­то правильне визначення своєї статі. Дитина молодшого дошкільного віку під впливом до­рослих вибирає іграшки, друзів відповідно до своєї статевої ідентифікації, тобто приміряє первинну статево-рольову поведінку.

Статева диференціація визначається і гор­монами, і мозком. Продукція гормонів залежить як від зовнішніх факторів (інформації, що по­трапляє в мозок з навколишнього середовища), так і від обміну речовин.

Детальніше розглянемо дошкільний вік.

Це період формування мови і половина шляху інтелектуального розвитку. У цей час ви­никає здатність до спілкування. Дитина виділяє себе серед оточення, усвідомлює своє фізичне і психічне «Я». Вона проходить через вікові кри­зи 3 років і 6—7 років, починає розуміти власні переживання. Це період бурхливого розвитку, під час якого дитина стає особистістю, усвідом­лює себе хлопчиком чи дівчинкою, тобто про­ходить шлях від передумов психосоціальної диференціації до сформованої ідентичності та статевих ролей.

Біологічні фактори

У дошкільному віці починається функціо­нальний розвиток гонад, а також систем, які ре­гулюють їх діяльність. Один з основних чинни­ків, від яких залежить статева диференціація, — це гормони. Співвідношення рівня чоловічих та жіночих гормонів у ранньому дошкільному віці 1 : 1. У зв'язку з цим будова і функції тіла у хлопчиків та дівчаток мало відрізняються.

У 6—7 років відбувається підвищення секре­ції гормонів, і в міру зростання їхнього рівня створюються умови для майбутніх соматичних змін, які відбудуться до 10-річного віку.

Динаміка статеворольової поведінки

З народження хлопчики та дівчатка відріз­няються. У дівчаток нижчий поріг тактильної та больової чутливості, вони більше сплять. У хлопчиків краще розвивається мускулатура, яка підтримує голову.

У 3 місяці на хлопчиків ефективніше діє зо­рове заохочення, а на дівчаток — слухове.

У б місяців у дівчаток серцебиття вповільню­ється від джазової музики, у хлопчиків — від уривчастих звуків.

У 13 місяців дівчатка неохоче йдуть із рук ма­тері, наполягають на фізичному контакті з нею. Граються пасивніше, зіткнувшись із бар'єром, плачуть, кличуть матір, тоді як хлопчики на­магаються обійти перешкоду.

До 2 років матері частіше говорять із дівчат­ками, тулять їх до себе, хлопчиків стимулюють фізично. У 1,5-2 роки відбувається первинна статева ідентифікація, діти обох статей усвідомлюють свою належність до статі. Але ще в 5 років можуть допустити її зворотність.

У 4 роки хлопчики більш маскулінні, дівчат­ка — фемінні. Хлопці ініціативніші, активніші, агресивніші, ніж дівчатка, частіше намагаються бути першими, кращими. Вікова криза 3 років у хлопчиків виявляється різкіше.

У 5—б-річному віці вже гарно виражена статеворольова поведінка. Діти проявляють ініціативу в формуванні одностатевих компаній і виборі ігор, мають різні стилі поведінки та інтереси. Третина дітей виявляють схильність до персоналу дошкільних дитячих закладів, що є проявом пошуку емоційно значущих фігур, не­обхідних для формування статевої ідентичності.

Сексуальна поведінка

До проявів дитячої сексуальності належить погладжування, тертя, здавлювання статевих органів, смоктання пальця, язика, кусання губ, тертя низу живота, стегон.

Проявами сексуальності також є підвищена ніжність, нецензурні слова, фантазії, малюнки непристойного характеру, підглядання за голи­ми людьми, причинення болі іншим.

Оцінити розвиток статевої диференціації можна, користуючись матеріалами А. Гесселл.

У 10—12 місяців роздягнена дитина дотор­кається до геніталій.

У 1,5 роки при хвилюванні проявляє особ­ливу ніжність до матері. У 2 роки намагається поцілувати маму, відрізняє хлопчиків і дівчаток за одягом та зачіскою.

У 2,5 роки дитина знає про свої статеві ор­гани, може гратися ними, з'являється інтерес до фізіологічних відмінностей між різними людьми, запитує про материнські груди.

У 3 роки малюки цікавляться немовлята­ми, хочуть мати братика чи сестричку. Запиту­ють, звідки беруться діти. Хочуть одружитися з матір'ю або вийти заміж за батька.

У 4 роки під час гри демонструють свої ста­теві органи та сечовипускання перед дітьми. Ці­кавляться тим, що роблять у туалетах та ваннах.

У 5 років запитують про дитинство батьків. Хочуть мати свою дитину, коли виростуть.

У 6 років можуть цікавитися своїми яєчками, а також роллю батька в появі дитини. Переказу­ють батькам почуті від оточуючих непристойні слова та чекають на них реакції.

Фактори, що негативно впливають на формування гендерної ідентичності:

1) порушення ідентифікації з образом батьків в результаті засвоєння дітьми дисгармонійних настановлень маскулінності-фемінності в сім’ї;

2) розрив між поколіннями в сфері професійної діяльності, що особливо впливає на виховання хлопчиків, у яких можуть виникати труднощі у виборі ідеалу-зразка-образу чоловіка, якому можна було б наслідувати;

3) формування емансипаційних установок у жінок засобами масової інформації, які акцентують увагу на досягненнях жінок у традиційно чоловічих видах праці або спорту і цим можуть інколи спричинити маскулінізацію поведінки дівчат;

4) помилки батьків у сфері соціально-статевого контролю за поведінкою дітей, що виявляється у різних формах обмежень спілкування, яке в підлітковому віці, як правило, має своїм наслідком “ефект бумерангу”.

Мастурбація (онанізм)

У віці 5—6 місяців малюк, досліджуючи своє тіло, знаходить різні його частини: статеві орга­ни, задній прохід, пупок — і торкається їх.

Між 2 та 5 роками зростає інтерес до стате­вих органів, який проявляється маніпуляцією з ними та сексуальними іграми.

У 5—б років особливо підвищується рівень мастурбуючих дій, переважно хлопчиків, які у зв'язку з переживаннями покинутості, при­нижень, страхів знаходять спосіб покращити свій емоційний стан шляхом самостимуляцій.

У частини дітей цього віку мастурбація — наслідок подразнення від тісного одягу, фімози, вагінальних виділень, глистів або тертя геніталій під час ігор (їзда на велосипеді). Ін­тенсивність онанізму в дітей різна: може бути епізодичною, регулярною або дуже частою — декілька разів на день.

Для оцінки психосексуального розвитку всім, хто працює з дітьми, необхідно орієнту­ватися в статевій диференціації, яка проходить у різні етапи життя дітей. Критеріями вирішення питання про відсутність або наявність відхи­лень у розвитку є обізнаність дітей у питаннях статі, формування маскулінних (у хлопчиків) та фемінних (у дівчаток) рис, а також сексуальна поведінка. При явному домінуванні сексуаль­них інтересів у дитини необхідна консультація дитячого психіатра.

29.10.14 Запрещенные слова или чего не рекомендуется говорить в воспитании детей!

     Естественно что воспитание ребенка невозможно без запретов, но необходимо помнить, что если мы что-то запрещаем, то обязательно объясняем почему нельзя выполнять то или иное действие. Запрещая довольно часто мы используем частицу «НЕ». Фразы «не тронь», «не лезь», «не бери» воспринимаются ребенком как «тронь, бери, лезь», т.к частица «НЕ» в восприятии человека не фиксируется в памяти в связи с тем, что она не имеет образа, мы не можем предствить в воображении слово "не".

     Мы можем помочь ребенку фразами: «Попробуй ещё раз». «Сломал? Не страшно – сейчас починим». «Я злюсь на тебя за то, что ты разбил мою любимую вазу, ты меня этим очень огорчил» при этом говорим искренне о своих чувствах, и в дальнейшем ребенок не захочет огорчать и портить настроение.

     Ребенка не нужно запугивать, а нужно заинтересовывать! Можем добиться послушания просто общаясь с ребенком. Например: «Если ты будешь хорошо кушать, то будешь сильным и сможешь быстро ездить на велосипеде» или «Если поспишь днем – наберёшься сил и сможешь долго гулять в парке на площадке»

     Есть очень важный и нужный момент в воспитании, который заключается в сравнении. Мы думаем, что если поставим в пример соседского ребенка или с группы, то он тут же исправится и будет вести себя так как нам этого хочется. Это иллюзия, так как в результате положительного примера ребенок получает страх и растерянность, а вместо желания вести себя в окружении и делать так как это делает другая девочка или мальчик – ревность и желание дернуть её, ударить, чтобы не была такой хорошей.

     Найболее правильная стратегия – устраивать соревнования ребенка с самим собой. Например : «Месяц назад ты ещё не мыл руки сам, а сейчас уже умеешь». «Год назад не умел кататься на велосипеде – сейчас гоняет без помощи взрослых».

     Заведите журнал успехов и просматривайте его вместе с ребенком. Напоминание за прошлые победы подтолкнут ребенка к новым достижениям.

     Очень важно помнить, что захваливание не всегда благоприятно влияет на развитие личности ребенка. Все мы понимаем, что наш ребенок самый умный, самый красивый, самый дорогой и родной. Постарайтесь хвалить не самого ребенка, а его действия: «Ты хорошо нарисовал», «Ты собрал игрушки и мне это нравится».

     Следующий момент – это обвинения в адрес ребенка, такие как « Перестань кричать, у меня голова лопнет!», «У бабушки чуть сердце не остановилось. Ребенок до 7 лет воспринимает эти высказывания буквально. Таким образом, чуткие и эмоциональные дети становятся тихими и молчаливыми -  ведь из-за какого либо проявления эмоции у мамы может голова разлететься на кусочки.  ИЛИ ребенок начнет игнорировать все просьбы, т.к понимает, что и живот и сердце не болят, они целы и невредимы, потому что мама или бабушка много раз шутила.

     Если приучить к режиму выходит только через уговоры, ультиматумы и крики, то лучшим способом справиться с ребенком является переключение его внимания на игру. Например « суп – это море, в котором плавают кораблики – овощи» и ребенок зачастую сразу начинает кушать.

     Чтобы добиться послушания – часто используемы шантаж любовью: «Я тебя такого не люблю», «Не будешь слушать, любить не буду» - ещё не одного ребенка эти фразы не заставляли вести себя хорошо. Наоборот, ребенок начинает чувствовать страх, растерянность, что приводит к низкой самооценке, так как ребенок понимает, что сам по себе он любви не заслуживает, не разве если будет выполнять все пожелания окружающих.

     Важное правило для мам: по отношению к ребенку слов с частицей «не» стараться не употреблять!!!

     Бывают ситуации, когда молчание «золота». Это те моменты, когда нам хочется покритиковать мужа, жену, бабушку и тех кто напрямую является участником учебно-воспитательного процесса. Такие фразы обычно бурчат под нос:

- «Опять папа шапку не так одел»;

- «Мама теперь 100 лет будет собираться»;

- «Бабушка зашила и опять всё испортила».

     Вам то кажется, что маленький ребенок не обращает внимание на эти слова и адресуете вы их не ребенку, а так просто «пар» выпустить. Имейте в виду, что всё эти высказывания оседают в душе ребенка или в виде обиды(потому что ребенок чувствует себя частичкой мамы или папы и если папа плохой, то и я тоже такой); или в виде недоверия к вам, так как в глаза вы говорите одно, а за глаза другое. Так вот критикованный родственник теряет уважение к себе со стороны малыша и тогда не ждите, что ребенок оставшись на воспитании с этим человеком будет вести себя хорошо.

      И если вас тянет обсудить ребенка в его присутствии. А как мы уже знаем, что дети привыкают думать о себе то, что говорят о них взрослые. Поэтому, когда ребенок рядом увлеченно копает лопаткой, не нужно быть откровенным с подругой: «Он у нас слабенький, чуть что в слезы, и в детском садике с ним намучились».

А сейчас я хочу Вам, дорогие родители предоставить тест. Вы видите на столах листочки – подписывать ненужно, поэтому можете быть максимально искренне. Вам необходимо на листочках проставить цифры от 1 до 13. Я буду говорить фразы, которые часто используются в воспитании ребенка, а вы отмечайте знаками: «+» - если используете данную фразу и «-» - если фраза не используется. Не задумываемся долго , ставим знак, что первое прийдет в голову.

Тест «Какие Вы родители?»

1.Сколько раз тебе повторять?

2.Посоветуй, пожалуйста, как мне поступить в данной ситуации?

3.Незнаю, что я без тебя делала бы!

4.И в кого ты такой уродися? (лась)

5.Какие у тебя хорошие друзья!

6.Ну на кого ты плохожа? (ий)?

7.Ты моя опора и помошница!

8. Ну что у тебя за друзья?

9.О чем ты только думаешь?

10.Какая(ой) ты у меня хороший (ая)!

11.Как ты считаешь, сынок (или дочка)?

12.У всех дети как дети, а ты?

13Какая ты у меня шустрая. Какой ты у меня проворный?

Ключ к тесту:

1,2,4,6,8,9,12- 2 балла;

3,5,7,10,11,13- 1 балл

Интерпритация результатов:

7-8 баллов – Вы живете с ребенком в душа в душу. Он искренне любит вас и уважает. Ваши взаимоотношенияс ребенком благоприятно влияют на становление личности ребенка;

10-12 баллов – Вам необходимо быть внимательным в отношении ребенка. Однозначно, что для ребенка вы являетесь авторитетом, но этот авторитет не способен заменить вашей любви;

13-14 баллов – Вы и сами ощущаете, что поступаете неправильно. Между вами и ребенком возникает недоверие. Рекомендуется уделить больше внимания учитывая увлечения и интересы ребенка.

28.10.14 Як правильно підготувати дитину раннього віку до вступу в дитячий садок?

1. Передусім слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня,  якого дотримуються в дошкільному навчальному закладі.

2. Готуючись до дитячого садка, докладно розкажіть малюку, що вдень він буде ходити до дитячого садка, а ввечері ви разом з ним будете займатися вдома цікавими справами.

3. Варто зацікавити сина чи доньку дитячим садком, викликати бажання йти туди. Для цього під час прогулянок покажіть будівлю дошкільного навчального закладу, ігрові майданчики; разом поспостерігайте за грою дітей, розкажіть про їхнє життя в садочку. Не можна дитину залякувати садком, погрожувати: «Не слухатимеш – віддам у садочок». Це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Навпаки, слід викликати бажання в неї ходити до садка: «Якщо слухатимеш, не плакатимеш, то підеш у дитячий садок». Про вступ до садка треба говорити в сім'ї як про радісну, очікувану подію.

4. Ідучи будь-куди, завжди розповідайте малюкові, що буде, коли ви повернетесь, щоб у нього була впевненість в тому, що він потрібен вам!

5. Навчайте дитину вдома всіх необхідних навичок самообслуговування та взаємодії. Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності.

6. Обираючи дитячий садок, звертайте увагу на вихователів. Чи хочете ви щодень приводити сюди свою дитину? Якщо так, робіть це впевнено.

7. Збираючись вести малюка до дитячого садка, домовтеся з вихователем, що певний час відвідуватимете його разом з дитиною, проте дослухайтеся до рекомендацій вихователя щодо цього.

Як допомогти дитині пережити період адаптації?

1. В перші дні перебування в дитячому садку залишайте дитину на 2-3 години, поступово збільшуючи час знаходження в дитсадку. Не запізнюйтесь, хоча б у перші дні забирайте дитину вчасно.

2. Не поспішайте відразу забрати дитину додому. Побудьте з дитиною на ігровому майданчику, разом подивіться, як гуляють діти, чим займаються, як спілкуються один з одним та вихователем.

3. Відводячи малюка до дитячого садка, дайте йому улюблену іграшку, сказавши при цьому: «Якщо ти захочеш, щоб я про тебе подумала, візьми і притисни її до себе. І я відразу про тебе подумаю». Ілюзія керування батьками дуже важлива для малюка. Вона знижує реакцію стресу на нову ситуацію. Нехай іграшка ходить із дитиною кожен день і знайомиться з іншими, розпитуйте, що з іграшкою сталося в дитячому садку. Хто з нею дружить, хто ображав, чи не було їй сумно. Таким чином ви багато дізнаєтеся про те, як ваша дитина звикає до садочка.

4. Пограйтесь з дитиною домашніми іграшками в дитячий садок, де якась з них буде самою дитиною. Поспостерігайте, що робить ця іграшка, що говорить, допоможіть разом з дитиною знайти їй друзів і вирішіть проблеми дитини через неї, орієнтуючи гру на позитивні результати.

5. Не хвилюйтесь і не показуйте своє хвилювання дитині. Не забувайте надавати дитині емоційну підтримку і показувати значимість для вас її нового статусу.

6. Утримуйтесь від шумних масових вистав, аби зменшити емоційне навантаження.

7. Частіше говоріть дитині про свої почуття і проявляйте їх.

8. Завжди знаходьте час вислухати, що непокоїть вашу дитину, які у неї труднощі, чого вона досягла.

9. Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини в сім'ї та оптимальний режим дня. Оберігайте нервову систему дитини!

10. Повідомте вихователів про особливі звички дитини, що вона любить, що ні, які має захоплення.

11. Придумайте ритуал «прощання» й зустрічайте дитину з посмішкою.

12. Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає. Ніколи не з’ясовуйте відносин з вихователем (щоб не трапилось!) у присутності дитини.

13. Відвідувати дитячий садок дитині треба лише здоровою.

14. Найголовніше — почувайтеся компетентними батьками, тобто вірте, що з будь-якою складною ситуацією можна справитись, якщо її вирішувати, а не відкладати!

Головною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім'ї та дитсадку.

Спрогнозувати  адаптацію дитини до умов дошкільного навчального закладу допоможе наступна анкета.

Анкета для батьків

1. Чи легко розсмішити Вашу дитину?

2. Чи часто вона капризує? Не частіше, ніж 1-2 рази на тиждень?

3. Чи спокійно лягає спати?

4. Чи все їсть, чи не капризує під час годування?

5. Чи є у Вашої дитини друзі, які добре ставляться до неї, охоче граються?

6. Чи часто Ваша дитина виходить із себе?

7. Чи завжди треба приглядати за нею?

8. Чи  не страждає Ваша дитина на енурез?

9. Чи немає у Вашої дитини шкідливих звичок?

10.Чи можна дитину залишити саму на недовгий час, знаючи,
 що, вона не розплачеться так, наче її покинули назавжди?

11.Чи добре малюк поводить себе з однолітками, чи не потребує від Вас підтримки?

12.Чи немає у Вашого малюка якихось незначних страхів?

Відповіді позитивного характеру на 7-12 запитань дають змогу прогнозувати успішну адаптацію дитини до умов дошкільного закладу.

Якщо дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти.

  Якщо дитина живе у ворожнечі, вона вчиться агресивності.

Якщо дитину висміюють, вона стає замкнутою.

    Якщо дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини.

  Якщо дитина росте в терпимості, вона вчиться приймати інших.

   Якщо дитину підбадьорюють, вона вчиться вірити в себе.

  Якщо дитину хвалять, вона вчиться бути вдячною.

  Якщо дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою.

 Якщо дитина живе в безпеці, вона вчиться вірити в людей.

   Якщо дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе.

            Якщо дитина живе в розумінні та дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

23.10.14 Що потрібно змінити батькам, щоб створити сприятливу сімейну атмосферу

1. Недоліки власного характеру й поводження, які ви б не хотіли побачити у своєї дитини.

2. Підвищений інтерес до себе, своєї роботи, своєї зовнішності.

3. Небажання й невміння заради своєї дитини піти на жертви пов'язані з витратами сил, часу або грошей.

4. Емоційна байдужність, невміння бачити, чути, почувати радість і прикрість дитини.

5. Надмірну опіку, вимогливість, контроль і диктат, які перетворилися у вашій родині в стереотип поводження.

6. Конфліктні, недружелюбні, непримиренні взаємини зі своїм супругом(ю).

7. Свою підвищену чутливість до стресів і відсутність психологічного захисту від негативних впливів.

Для налагодження спілкування з дітьми батькам слід знати і намагатись дотримуватися «Заповідей сімейного виховання», які сформулював В.А.Сухомлинський:

1. Не принижуй.

2. Не погрожуй.

3. Не вимагай обіцянки.

4. Не моралізуй.

5. Не позбавляй дитину можливості бути самою собою.

6. Не зашкодь.

7. Не бійся визнати свою помилку.

8. Розпочинай виховання з себе.

9. Вір у свою дитину.

10. Допоможи дитині повірити в себе.

Тільки батьки можуть зробити, це для дитини, щоб та стала соціально впевненою:

·       Потрібно  хотіти почути дитини (не слышать, а слушать);

·       Потрібно бути  корисним  для своєї дитини, щоб виховати в неї самоповаги до себе , а не заставляти діяти по вашому бажанню;

·       Потрібно бути готовим до сприйняття почуттів дитини, не оцінювати та осуджувати їх;

·       Не потрібно робити все за дитину, дайте їй змогу  наступити на «свої граблі»;

·       Сприймайте свою дитину  як самостійну особистість, поважайте його вибір.

21.10.14  Якщо батьки розлучилися….

        Загальновідомо сім’я для дитини - це фортеця, яка забезпечує захищеність, створює психологічний комфорт, збагачує першим життєвим досвідом.  Завдяки батькам малеча вчиться розуміти, що її люблять, і сама виявляє любов до них. Почуття  любові – невід’ємна умова здорового душевного розвитку й рівноваги.

        З прикрістю констатуємо: дітям часто доводиться бути свідками сварок батьків, образ, погроз, з’ясування відносен. І хвилі тривоги, напруження, самотності все частіше обрушуються на маленьку дитину. Минає час та дитина нажаль робить свої трагічні висновки: такі стосунки між людьми нормальні, так можна робити. Дорослі, нажаль зайняті лише собою, забувають про власну відповідальність за своє дитя, за якість його життя. Так дитина приходить до ще одного сумного висновку: власні проблеми для батьків важливіші за стосунки з нею. Для малюка це страшний удар. Так  руйнується ілюзія, що саме він є об’єктом уваги та любові найближчих людей.  Та коли настає криза в родині, і вони доходять до розлучення, вони не розуміють, що не просто розлучаються, але і розлучають дитину з одним із коханих батьків. Статистика тим часом показує, що сьогодні для багатьох родин народження дитини – це перший крок до розлучення.

        Якщо вже батьки розлучилися:

·       Частіше розмовляйте з дитиною і в доступній формі, враховуючи вікові, індивідуальні особливості дитини поясніть причини розлучення та запевніть, що тато і мати люблять її;

·       Треба своєчасно, правдиво інформувати дитину про те, що батьки вже не житимуть разом. Подумайте, як би ви самі почувалися, коли б людина, яку ви любите пропала, і ви не знали б де вона.

·       Щиро розмовляючи з дитиною, ви надаєте їй можливість відкрито проявляти свої почуття;

·       Реакція дитини на повідомлення про розлучення батьків залежить від індивідуальності самої дитини, тому важливо в цей період правильно реагувати на переживання малюка, щоб своєчасно надати йому психологічну допомогу;

·       Розлучення батьків віднімає в дитини частину її особистості, почуття захищеності, впевненості у завтрашньому дні, почуття того, що її люблять, віру у власну здатність любити;

·       Якщо в житті людини не було любові, то в ньому може трапитися насильство.

Мудрець Ошо сказав: “ Якби тебе любила хоча б одна людина, якби ти міг любити хоча б одну людину, то ти знайшов би, що у твоєму житті є сенс, “аромат життя” .

16.10.14 ДІВЧАТКА: ЯКІ ВОНИ?

Існує міф, ніби дівчат легше виховувати ніж хлопців. А життя наразі  показує, що згубні звички серед сучасних дівчат значно поширені, ніж серед хлопців. Встановленно, що  дівчата народжуються більш зрілими. Їх організм більш подготовлен до до життя та адаптації, вони випереджають хлопців спочатку на 3-4 тижні, згодом до 1 року, тому швидше набувають корисних знань, умінь та навичок. Вони раніше за хлопців, починають відчувати настрій батьків, активніше реагують на ласкаві назви, оскількі краще запам’ятовують вирази обличча, міміку та певні рухи. У дівчат до 13 років зберігається певна пластичність мозку, можливо  саме з цим пов’язана краща адаптація в дитячому садку та у школі.

Душевний світ дівчат більш відкрит до життевих вражень, тому вони схильні до навіювання та мрійства. Негативні оцінки, які деякі батьки часто повторюють, спричиняють виникнення у дівчат невпевненності в собі, відчуття власної недосканалості та блокують розвиток її творчих здібностей.

Позитівні оцінки дорослого сприяють до самоствердження  дівчинки. Дівчача психіка побудована таким чинном, що дуже важливо чітко та розумно та зрозуміло пояснити дівчинці, що слід робити, а що ні. Мислення у дівчат більш деталізоване, конретніше та прагматичне, ніж у хлопців, і для них дуже важливо орієнтуватися на процесс (інколи підчас забуваючи, що важливо  отримати результат).

        Дівчатка рідше вдаються до кулаків. Вони щиплються або дряплються, та навіть кусаються. Їхня “зброя” – плітки, сварки. Їм дуже важко не розповісти, що вони почули, навіть коли знають, що розкривають, чиюсь таємницю. Дорослим  у відносинах з ними,  варто дотримуватися відкритості, намагатися вивчити їх світ, зрозуміти проблеми.Чим раніше Ви їх зрозумієте, тим кращими будуть з ними взаємини в майбутньому. Дівчата чутливіші як до заохочень, так і до покарань, гостріше реагують на приниження гідності. Саме ранній розвиток емоцій зумовлює у них підвищену чутливість.

Пам’ятайте!!!

Дівчата емоційніші за хлопців;

Вони народжуються більш зрілими;

На етапі дитинства не треба порівнювати успіхи дівчат та хлопців;

Перевтомлюються вони швидше та частіше ніж хлопці;

Зовнішня покірність та слухняність не завжди об’єктивно передають внутрішній світ дівчинки;

Дівчата потребують набагато більше уваги та терпіння.

Тим часом  жінки нестримно рухаються вперед, дедалі частіше посідають провідні, так звані чоловічі, місця. Отже, як бачимо, треба відмовлятися від стеріотипів минулого, не заважати дівчатам та жінкам реалізовувати та розкривати свої можливості.

14.10.14 Поради батькам першокласника

А чи готова дитина йти до школи? Віддавати її в школу в 6 років, або, може, варто почекати ще рік? Як допомогти дитині пристосуватись до нових для неї умов шкільного навчання? Ці питання не можуть не хвилювати батьків дошкільнят. Але дати правильну відповідь навіть досвідченим батькам не завжди легко.

Запам’ятайте, ваша дитина готова йти до школи, якщо:

 — правильно вимовляє всі звуки;

 — замість молочних зубів виросли (або ростуть) постійні;

 — має добрий зір та слух;

 — має гарний апетит та міцний сон;

 — уміє користуватись ножицями;

 — правильно зауважує, що відбувається довкола;

 — полюбляє слухати оповідання, що ви їй читаєте, вміє їх переказати;

 — уміє малювати;

 —уважно переглядає дитячі фільми і вистави, вміє розповісти, що їй сподобалось;

 — уміє відгадувати прості загадки;

 — охоче грається з дітьми;

 — прибирає за собою іграшки;

 — уміє складати пазли і конструктори;

 — не плаче і не сердиться, коли програє у настільних іграх;

 — не соромиться в присутності інших людей.

 Щоб дитина була готовою до свого першого шкільного року, забезпечте їй:

 — здорову сімейну атмосферу;

 — багато любові;

 — вашу активну участь у процесі розвитку;

 — достатню кількість ігор.

Дитина, яка незабаром піде до школи, має опанувати багато речей, які допоможуть їй легше й швидше навчитись читати, писати, лічити, засвоїти інші знання у першому класі, бути готовою сприймати розставання з батьками, стати самостійною і впевненою, виробити позитивну самооцінку, освоїтись серед однокласників.

 Допоможіть дитині навчитися:

 — користуватись органами чуття — спостерігати за оточуючими, слухати звуки, розрізняти запахи;

 — зосереджувати увагу на об’єктах і словах;

 — помічати відмінності у формі, розмірі і кольорі;

 — орієнтуватись у часі і просторі;

 — набути певних гігієнічних, робочих і культурних навичок;

 — добре розвинути мовлення й успішно спілкуватись з оточуючими;

 — тренувати пам'ять і мислення;

 — розвинути цікавість і уяву.

Дитина, яка впевнена в собі, має сформовану позитивну самооцінку, може успішно розвивати свій потенціал і переборювати труднощі, краще встановлює взаємини з іншими дітьми, розуміє їх, її краще сприймають у товаристві. Усе це допоможе дитині добре почуватись у школі, сприятиме навчанню.

Коли дитина йде до школи, вона бере на себе значно більше відповідальності, має стати самостійнішою, ніж дотепер. Щоб дитина мала правильне уявлення про школу, з нею необхідно багато розмовляти. Дитина має знати, що, коли почнеться навчальний рік, вона ходитиме до школи щодня, окрім вихідних. Важливо, щоб дитина від вас почула, що в школі не завжди буде легко, будуть і труднощі, що справжній успіх — це подолати найскладніше. Розповідь про школу повинна охопити хороші та не дуже ситуації. Не слід обіцяти, що першокласника чекає суцільний успіх, важливіше допомогти налаштуватись на щоденну працю, але робити це необхідно дуже коректно. Зовсім неприпустимі вислови типу: «Що ти така неохайна дівчинка в школі робити будеш?», «Ось там тебе привчать до порядку!». Також не сподівайтесь, що якщо ви весь цей час не привчали дитину до дисципліни, що школа нарешті зробить це за вас.

 Щоб допомогти дитині налаштуватись на новий ритм життя, краще говорити:

 — у тебе все вийде, якщо ти трохи постараєшся;

 — в школі можна багато чого навчитись і дізнатись, варто лише захотіти;

 — у класі можна знайти нових друзів, хоча цілком ймовірно не всі однокласники тобі одразу сподобаються.

 Доречно буде розповісти про свої шкільні враження, своїх шкільних друзів. Поясніть, що спочатку буде сумно за дитячим садком, за батьками, все шкільне може здаватись чужим, але поступово ці відчуття швидко зникають і дитина пристосовується до нового оточення. Пригадайте про власні почуття та хвилювання в першому класі, розкажіть, як ви чекали 1 вересня. Але важливо, щоб ваші шкільні спогади не стали додатковим джерелом хвилювання для вашого першокласника. Налаштуйте дитину, що тепер у неї будуть нові обов’язки, підкресліть, що тепер вона підросла, стала дорослішою. Це означає, що їй тепер не лише більше довірятимуть, але і більше від неї очікуватимуть, але знову ж таки робіть це обережно, без зайвого тиску.

Оцінки — це важлива складова шкільного життя. Аби зменшити можливі хвилювання дитини з приводу оцінок, спробуйте навчити її самостійно оцінювати те, що вона робить. Коли дитина навчиться сама оцінювати свою діяльність, вона відчуватиме себе набагато впевненіше, тому що матиме власне більш адекватне уявлення про зроблене. Також дуже важливо, щоб ваш першачок розумів, що шкільні оцінки — це оцінка лише зробленого зараз, а не його особи в цілому. Підтримуйте та розвивайте впевненість дитини в собі, у власних силах — це дуже необхідно для комфортного самопочуття дитини в школі. У будь-якому випадку любіть свою дитину такою, як є, навіть якщо вона не буде цілковитим відмінником.

Розмови про школу, звісно, передбачають розповіді про вчителя. Адже перший учитель відіграє надзвичайно важливу роль у житті кожного першокласника. Від стосунків, які встановляться у дитини на початку навчання з учителем, залежить і те, як дитина сприйматиме школу. Допоможіть дитині виробити почуття довіри до майбутнього вчителя. Поясніть, яку роль і які завдання має вчитель — а вони значно більші, ніж просто передати знання. У своїй розповіді про вчителя використовуйте добрі слова, ставтесь з повагою до вчительської роботи.

І нарешті, пам’ятайте, те, як дитина адаптується до школи і яких успіхів досягне, залежить від багатьох чинників. Основними з-поміж них є такі:

 — родинна атмосфера — взаємини і спілкування в сім’ї;

 — готовність дитини до школи;

 — стан здоров’я дитини;

 — розумові здібності;

 — емоційна стабільність, упевненість, самоконтроль;

 — мотивація дитини до роботи;

 — умови для праці і навички роботи;

 — вимоги і очікування батьків.

Не наполягайте на тому, щоб дитина за будь-яку ціну була найкращим учнем. Допоможіть їй бути просто хорошим учнем і здоровою, хорошою дитиною.

І насамкінець, шановні батьки, пам’ятайте влучні та мудрі слова В.О. Сухомлинського: «У сім’ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини — культурної особистості. Із сім’ї починається суспільне виховання. У сім'ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого потім виростають і гілки, і квіти, і плоди. Сім’я — це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров'ї сім'ї будується педагогічна мудрість школи».

09.10.14 Десять заповідей для мами і тата майбутнього першокласника

·       Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».

·       Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

·       Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той і на інший продукт).

·       Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему».

·       Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

·       Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що це вам цікаво.

·       Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не вгасне.

·       Постарайтесь хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого  - основа для взаєморозуміння.

·       Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Вийде обов’язково, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

·         Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.   

02.10.14 Як будувати стиль своєї поведінки з дітьми “групи ризику”

(деякі поради батькам та  вихователям )

З неспокійною дитиною:

- уникайте крайнощів: не можна дозволяти дитині робити все, що їй заманеться, але не можна і все забороняти; чітко вирішите для себе, що можна і що не можна, і погоджуйте це зі всіма членами сім’ї;

- своєю поведінкою показуйте дитині приклад: стримуйте свої емоції, адже вона наслідує вас в своїй поведінці;

- приділяйте дитині достатньо уваги, хай вона ніколи не відчуває себе забутою, але в той же час поясніть дитині, що бувають моменти, коли у вас є інші турботи, треба це зрозуміти і прийняти;

- пам’ятайте, що істеричні приступи частіше за все пов’язані з прагненням звернути на себе увагу або викликати жалість і співчуття. Не треба потурати дитині, не треба змінювати своїх вимог, краще, коли дитина заспокоїться, пояснити їй, чому ви поступили так, а не інакше.

З конфліктною дитиною:

- стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба тактовно коректувати недружні погляди один на одного або бормотання чого-небудь з образою собі під ніс;

- не прагніть припинити сварку, звинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Прагніть об’єктивно розібратися в причинах;

- після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії своєї дитини, які привели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації;

- не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може затвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі і продовжуватиме провокувати їх;

- не завжди слід втручатися в сварки дітей, потрібно дати їм можливість самим порозумітися і навчитися спілкуватися один з одним. Проте, якщо під час сварок один з них завжди перемагає, а інший виступає “жертвою”, слід перервати таку гру, щоб запобігти формуванню боязкості у переможеного.

З сором’язливою дитиною:

- розширюйте коло знайомств своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть малюка в гості до знайомих людей, запрошуйте дітей в гості, розширюйте маршрути прогулянок і екскурсій, учіть дитину спокійно відноситися до нових місць і людей;

- не варто постійно турбуватися за дитину, прагнути повністю оберігати її від всіляких небезпек, в основному придуманих вами, не старайтеся самі зробити все за дитину, попередити будь-які утруднення, дайте їй певну міру свободи і відкритих дій;

- постійно укріплюйте у дитини упевненість в собі, у власних силах;

- залучайте дитину до виконання різних доручень, пов’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступати в розмову з “чужою дорослою” (в магазині, на зупинці, в дитячому парку, кінотеатрі).

З замкнутою дитиною:

- розширюйте коло спілкування вашої дитини, приводьте в нові місця і знайомте з новими людьми;

- підкреслюйте переваги і корисність спілкування, розказуйте дитині, що нового і цікавого ви дізналися, а також, яке задоволення отримали, спілкуючись з тією або іншою людиною;

- намагайтеся самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

30.09.14 Детские страхи и пути их преодоления

Ваш ребенок боится темноты, боится оставаться один. Где грань между нормой и патологией? Что стало причиной страха? Как понять, что именно пугает малыша? Все эти вопросы рано или поздно задает себе каждый родитель.

Человеку свойственно чего-то бояться. А уж ребенку тем более. Еще бы, ведь его окружает такой огромный и пока еще неизведанный мир. Порой малыша может испугать то, что любому взрослому покажется глупостью. Детские страхи могут получить отголоски и во взрослой жизни. Поэтому задача каждого родителя, воспитателя, психолога вовремя помочь ребенку. Такого вида расстройства как страхи появляются у 40% детей. Но страх вовсе не всегда является симптомом нервного или психического заболевания. Родители по большей части объясняют тревожное состояние своих детей разными причинами: кого-то напугал фильм или книга, кого-то собака на улице и т.д. Самое распространенное мнение, что дети боятся всякой ерунды, но это только нам, взрослым так кажется. Для ребенка страх - это самая сильная эмоция. Каждому известно ощущение страха, который сковывает, парализует, заставляет наше сердце биться с удвоенной силой.

1.     Определение понятия «страх». Что такое страх?

Страх является наиболее опасной из всех эмоций. Это реакция на действительную или мнимую (но переживаемую как действительность) опасность. Организм человека устроен так, что борьба со страхом не может продолжаться долго. На биологическом уровне страх - это выделение в кровь большого количества адреналина, вызывающего в организме человека гормональный взрыв. На психологическом уровне — это боязнь ситуаций (предметов, людей, событий), влекущих за собой выделение данного гормона.

Страх - это привычное чувство, которое мы испытываем достаточно часто. Один раз испытав страх в какой то ситуации, мы будем переживать похожие чувства каждый раз в аналогичных случаях. Страх появляется с опытом. Нас пугает то, что когда-то потревожило нашу душу и сознание. Редко кто боится тех предметов и ситуаций, в которых реально никогда не оказывался, или хотя бы не видел или не читал об этом. Страхи появляются вместе с познавательной деятельностью, ребенок растет и начинает познавать окружающий мир. Он развивается в социуме, и ведущую роль в воспитании играют взрослые. Поэтому от того, насколько грамотны будут наши слова и поведение, зависит психическое здоровье малыша.

2.Возникновение страха. Откуда берутся страхи

Причина первая и наиболее понятная – конкретный случай, который напугал ребенка (укусила собака, застрял в лифте). Такие страхи легче всего поддаются коррекции. Но не у всех детей покусанных собакой развивается стойкий, заметный окружающим страх. Во многом это зависит от особенностей характера малыша (тревожность, мнительность, пессимизм, неуверенность в себе, зависимость от других людей и т.д.)

·        А эти черты характера могут возникнуть, если родители сами запугивают ребенка: Не будешь спать – заберет Баба-Яга!» По большей части, мы сами учим наших детей бояться. Какое-то неосторожное слово может навсегда отложиться в памяти ребенка и привести к непоправимым последствиям, когда малыш будет бояться уже на бессознательном уровне.

·        Причиной детских страхов могут быть многочисленные запреты со стороны родителей и воспитателей, а так же гнев и угрозы взрослых в адрес ребенка. Так самые распространенные - это внушенные страхи. Их источник - взрослые, окружающие малыша (родители, бабушки, воспитатели), которые непроизвольно, иногда слишком эмоционально, предупреждают ребенка об опасности, часто даже не обратив внимания на то, что его напугало больше: сама ситуация или реакция на нее взрослого. В результате ребенок воспринимает только вторую часть фраз: «Не ходи – упадешь», «Не бери – обожжешься», «Не гладь – укусит». Ребенку пока еще не ясно, чем ему это грозит, но он уже ясно чувствует тревогу, и естественно, что у него возникает реакция страха, который может закрепиться и распространиться на исходные ситуации. Такие страхи могут зафиксироваться на всю жизнь. Конечно, когда ребенок вырастет, страх притупится, но не исчезнет! 

·        Детская фантазия, одна из наиболее частых причин страха. Ребенок существо эмоциональное. Нередко он сам придумывает себе предмет страха. Разве многие из нас не боялись в детстве темноты? А почему? Не потому ли, что в темноте перед нашим взором оживали монстры и призраки, а из каждого угла на нас набрасывались чудища? Но каждый ребенок по-разному реагирует на такие фантазии. Кто-то сразу забудет и успокоится. А у кого-то это может привести к непоправимым последствиям. Существуют внутрисемейные конфликты. Очень часто ребенок чувствует вину за конфликты родителей и боится оказаться их причиной. Очень часто причиной страха у ребенка может быть взаимоотношения со сверстниками. Если детский коллектив не принимает ребенка, обижает его, и малыш не хочет идти в садик, вполне вероятно, что он боится быть униженным. Так же причиной может быть распространение страхов среди детей. Например, более сильный ребенок может запугивать малыша разными историями. Причина последняя – наличие более серьезного расстройства – невроза, которое должны диагностировать и лечить медики. Проявлением невроза можно считать, те страхи, которые не считаются нормой для данного возраста ребенка или очень сильное проявление страхов, которые входят в понятие нормы. Детский невроз страха может быть наследственным заболеванием, передающимся всем членам одной семьи. В данном случае имеется в виду наследование типа нервной системы и ее особенностей. Некоторые дети склонны к различным нервным расстройствам, т.е. они более ранимы, более эмоциональны, такие дети часто плачут, у них часто случаются истерики. Поэтому появление какой-то критической ситуации выбивает их из колеи еще больше. Например, люди с имунодифицитом часто болеют, к ним «пристают» все инфекции. А дети с расшатанной психикой и неврозами, получают страхи.

Рекомендации родителям по предупреждению  и преодолению страхов:
  1. не стоит заниматься «закаливанием», т.е. если ребенок боится темноты и спать один, не запирайте его в комнате «чтобы привыкал». Вы еще больше напугаете ребенка, но это самое маленькое, что может произойти. Последствия таких «закаливаний» печальны: неврозы, заикания, отклонения в развитии.
  2. никогда не кричите на ребенка. Все что угодно, можно объяснить спокойно! Не относитесь к страхам детей, как к капризам, тем более нельзя ругать и наказывать детей за “трусость”. Ведь страх, как уже говорилось, опасная эмоция человека.
  3. ужаснее самого страха - осуждение и непонимание его страха. Если     же вы сердитесь и выражаете непонимание, то вы наоборот - сразу     отбираете у ребенка столько сил, что только усугубляете его страх.     важно дать понять ребенку, что вы его хорошо понимаете,                     объяснить ребенку, что «монстров не существует!», обычно                   невозможно. Не уменьшайте значение страха для самого ребенка,       не игнорируйте его жалобы.
  4. постоянно уверяйте своего ребенка, что он в полной безопасности,     тем более, когда вы, родитель, рядом с ним. Ребенок должен верить   вам и доверять.
  5. обсуждайте с малышом его страхи. Главная задача родителей,           понять, что именно беспокоит ребенка, и что явилось причиной страха. Малыш должен научится сам справляться со своими страхами, но этого не произойдет без вашей, родительской помощи.
  6. постарайтесь отвлекать ребенка. Например, когда у ребенка началась паника, займите его игрой, наблюдением за чем-нибудь (например, посмотреть в окно). Разговаривайте с ребенком больше!
  7. поддерживайте ребенка, но не идите на поводу. Например, если ребенок боится огня, можно не включать в его присутствии газовую плиту, такое потакание успокоит малыша, но не избавит его от страха.
  8. Держать страх в себе и концентрироваться на нем - опасно. Есть много способов выпустить страх наружу. Для начала можно просто поговорить с ребенком. Но не спрашивайте <в лоб>: <Чего ты боишься?> и не пытайтесь тут же убедить ребенка в беспочвенности его страха.
  9. Можно попробовать сочинить вместе с ребенком сказку, где главный герой (а не ваш малыш), чего-то боится. Придумайте, что спасет героя от страха. В финале герой обязательно должен стать сильным, смелым и победить страх. И тогда вы не только выясните, в чем причина страха вашего ребенка, а и смоделируете ситуацию счастливого избавления от него. Сказку с ребенком можно не только сочинять, но и рисовать ее на бумаге. В рисунках тоже обязательно проявится страх. Кроме того, рисование более действенный способ выявления страха, чем словесные истории. К тому же, картинку со страхами можно сжечь, опять-таки моделируя этим победу над страхом.

Главное, чтобы малыш почувствовал в вас помощника, союзника, чтобы не боялся раскрыться. Проговоренный страх - это уже полпути к бесстрашию.

Все знают, что любую проблему легче предотвратить, чем потом искать из нее выход. Конечно, нельзя сделать так, чтобы ребенок не боялся совсем ничего. И все-таки можно попробовать от некоторых страхов его уберечь.
Возьмем в качестве примера самый распространенный страх темноты. Для того чтобы не провоцировать этот страх, нужно, пока ребенок еще не достиг 5-летнего возраста, соблюдать несколько правил: 
- укладывать ребенка спать не позже девяти вечера; 
- обеспечить ему достаточную двигательную нагрузку в течение дня;

- за час перед сном не допускать энергичных активных игр, просмотра насыщенных приключениями мультфильмов не оставлять ребенка пред сном одного в комнате, а наоборот - обязательно побыть с ним рядом, пока он не заснет 
- почитать на ночь добрую сказку, спеть колыбельную.

Все эти меры помогут ребенку уснуть быстро, сон его будет крепким и здоровым, никакие кошмары его не потревожат.

Не забывайте вовремя протянуть своему ребенку руку помощи и сказать: «Не бойся, я с тобой!». Тем самым вы ему поможете становиться бесстрашным. 
Ведь бесстрашный человек - это не тот, кто ничего не боится, а тот, кто умеет побеждать свои страхи.

 

23.09.14 Профилактика манипуляционного влияния ребенка дошкольника в семье

Сегодня мы поговорим с вами о привычке детей устраивать истерики или манипулирование родителей.

Иногда дети плачут, стучат ногами и кидаются игрушками не потому, что им плохо или они расстроены, а просто, чтобы добиться своего.

Такая истерика отличается демонстративностью и очень яркими эмоциями. Малышу нужны зрители и плачет он непременно, если по близости кто-то есть. Если рядом несколько человек, то это только усиливает истерику. Истерики-манипуляции свойственны далеко не всем детям, а только тем, кто любит быть в центре и привлекать к себе внимание окружающих. Такие дети могут расстроиться только из-за того, что взрослые разговаривают друг с другом, а не с ним. Часто они начинают что-то спрашивать, отвлекать взрослых от разговоров, а если это не помогает, совершают действия, которые обязательно не понравится родителям. В крайних случаях они «закатывают» истерики. Это позволяет им всегда оставаться в центре внимания.

Так как демонстративная истерика выражается очень бурно, у родителей возникает естественное желание прекратить ее как можно скорее. В этом случае, многие идут на уступки, лишь бы не слышать детского плача. Как говорится «Чем бы дитя ни тешилось, лишь бы не плакало».

Но задумайтесь о том, чему научится ребенок, родители которого пошли у него на поводу ради сиюминутного успокоения малыша? Он научится пользоваться истериками для того, чтобы добиваться своего и в дальнейшем! Только дальше его способы будут более изощренными, и ими будет намного сложнее управлять. В 3 года он топает ногами, в 7 лет отказывается делать уроки, а в 15, возможно, прогуливает уроки или сбегает из дома. И все это всего лишь одна, закрепленная в детстве, эмоциональная реакция!

Что же имеется в виду под “детской манипуляцией”? Можно ли такое поведение считать аномальным, признаком какой-то чрезвычайной испорченности или дурного характера? Разумеется, нет. Проблема в том, что мамы и папы могут удовлетворять свои потребности самостоятельно; дети же зависимы от родителей, поэтому им для достижения своих целей приходится как-то влиять на родителей.  Равно, как мамы и папы для продвижения своих интересов ежедневно воздействуют на десятки людей, и не всегда эти люди довольны происходящим.

Как справляться с таким поведением? Если детская манипуляция – вариант нормы, значит ли это, что методы воздействия ребенка на родителей, которые кажутся им недопустимыми, не стоит пресекать? Конечно, нет – ребенку нужно дать понять, что он пересек границу социально одобряемого поведения.

     Не перебивать собеседника, соблюдать тишину, если кто-то болеет, уважать занятия других людей – этому не научить словами: такие истины ребенок постигает лишь на примере родителей.

Взгляните на свою входную дверь, нет ли там таблички: «Танцуют все, потому что маленькая девочка так хочет»? Если вы как будто не замечаете особого поведения, ограничиваясь вялыми замечаниями «для порядка», на которые ребенок не реагирует, - не удивляйтесь, откуда что взялось.

Важно умение балансировать между полным игнорированием детских истерик и постоянным вниманием к «шумной персоне». Для общего спокойствия, важно убедить ребенка, что вы на его стороне. Попробуйте уточнить замыслы малыша, повторяя его же объяснения слово в слово. Конечно, вы мудрее и не просто будете озвучивать детский лепет, но осторожными и незаметными вкраплениями добавите к нему собственные выводы – чтобы малыш был уверен, что так решил он сам. Если в целом у вас теплые доверительные отношения, ребенок к вам прислушивается, и исправление отдельных поведенческих проблем не будет сложной задачей. Тем более, за его “манипуляцией” вы быстро и просто сможете увидеть ту потребность, которую он вам хочет показать, и удовлетворить ее.

Полезно подробно обсуждать с ребенком его поведение, объясняя, почему вам оно неприятно и какой вариант его поведения вас бы устроил. Например: “Если в следующий раз ты захочешь шоколадку, так и скажи, я тебя обязательно выслушаю, и, скорее всего, куплю тебе ее. Не нужно говорить мне, что ты уйдешь из дома – мне обидно и неприятно это слышать, потому что я тебя люблю”. Помните, что ваша задача – сформировать у ребенка этически допустимое поведение и способность осознавать недопустимое.

Ваша решимость ничуть не слабее, чем его упорство. Сообщите ребенку словами, интонацией, мимикой, что вы не боитесь его ярости. Дайте понять, что вы не пугаетесь его истерики и не будете выполнять его требования лишь потому, что он лежит на полу и произносит неприятные звуки.

Контролируйте свою мимику и жесты. Ребенок краем глаза следит не только за выражением вашего лица, но ему передается и ваше волнение, неуверенность в действиях, растерянность. Ваша спокойная и дружелюбная настойчивость и последовательность  в действиях – залог того, что капризы скоро останутся в прошлом.

Кроме умения правильно реагировать в трудных ситуациях вам потребуется максимум терпения. Во время истерики не оставляйте ребенка одного, ведь ему очень страшно оставаться наедине со своими неуправляемыми эмоциями. Откройте малышу объятия – такой обезоруживающий жест удивит его и приведет в чувство. После завершения бури обязательно «опустите занавес»: пообещайте друг другу жить дружно и мирно.

Ни в коем случае не ругайте и не шлепайте ребенка, т.к он не совершает никакого проступка, хватая игрушки с полок супермаркета. Успех прийдет, если вы будете последовательны. Если кто-нибудь из членов семьи (бабушка, папа, дедушка) уступят ребенку, вам придётся начинать все заново.

В личности малыша ничего не берется “из ниоткуда”; если он регулярно демонстрирует манипуляторные приемы, значит, у него есть пример среди близких людей. Или например, малыш привык к тому, что каждое посещение магазина заканчивается каким-нибудь « петушком на палочке» и вдруг мама быстро складывает покупки, а ребенок обескуражен, ведь вчера мама соглашалась, а сегодня говорит нет, поэтому прежде всего нужно разобраться в себе, все ли правильно  мы делаем?

Спасибо за внимание!!!

16.09.14 Адаптація дітей раннього віку до перебування в ДНЗ

Що таке процес  адаптації?

Настає той час в житті кожної дитини, коли вона переступає поріг дитячого садка.  Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 2 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 4—5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка?

1.На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт.

2.Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.

3.Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.

4.Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу.

5.До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.

Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.

Адаптація до дитячого садка яка вона?

Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.

Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.

Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.

Стадії адаптації та шляхи виходу з адаптаційного періоду

Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць. виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.

Виокремлюють такі ступені адаптації:

·Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;

·Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;

·Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.

Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.

Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.

Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.

  Що повинні робити батьки, для сприятливого періоду адаптації?

Щоб процес адаптації не затягувався, необхідно:

Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;
Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;
У перші дні – короткочасне перебування у групі – 2-3 години;
Наблизити домашній режим до садкового;
Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження;
Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).
Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла;
Не залишати дитину на цілий день у групі;
Гуляти на майданчику після відвідування садка;
Давати із собою улюблену іграшку;
Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;
Не затягувати прощання, неможна йти непоміченим від дитини, потрібно придумати ритуал «прощання», це можуть бути обійми чи поцілунок та обіграти його вдома;
Зустрічати батькам дитину з посмішкою;
Розповідати якомога більше позитивного про садок, хвалити її перед родичами та знайомими, що дитина ходить до садочка;
Підтримувати самостійність дитини вдома.
Навчайте взаємодіяти з дітьми, просити, а не забирати іграшки, розширюйте круг спілкування дитини, нехай дитину в дитячий садочок приведе бабуся або тато.
 
Емоційно підтримуйте дитину, більше розмовляйте з нею коли йдете до садочка та повертаєтеся додому: «Що сподобалося в дитячому садочку, чим займалися дітки?». Розповідайте казки при засинанні малюка. 

Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім'ї та ДНЗ!

09.09.2014 Для батьків майбутніх першокласників

Добрый день! Сегодня мы поговорим с вами о готовности детей старшого дошкольного возроста к школе.

Готовность к школе включает в себя три основные составляющие : физическая, педагогическая и психологическая.                                

Начнем с физичекой готовности

Все, я думаю согласятся с  тем, что ребенка следует приучать к посильным физическим упражнениям и подвижным играм. Как  Вы считаете, для чего это не обходимо делать?

 «Конечно , в подвижных играх у ребенка развивается координация движений, важная при ориентировке в пространстве, происходит развитие волевых качеств, усидчивости, внимание, формируется умение выполнять правила. Хорошее развитие маскулатуры, мышц спины, позволит ребенку справляться с физическими загрузками, которые ему прийдется переносить в школе:

ведь сидеть прямо в течении 35 минут урока требует определенной физической подготовки,

нести портфель в школу и со школы.

Кроме того, важно и то, насколько у ребенка развиты мелкие групы мышц. Пропуски букв, описки, разная висота букв – всё это результат неостаточного развития «ловких» мышц руки. Развитию этих мышц способствуют такие простые и интересные занятия, как лепка, апликация, работа с ножницами, природным материалом, крупами, бисером. Хорошо развивает моторику рисование разными техниками: от простой штриховки до пальчикового и точеного рисунка. Существует тесная взаимосвязь между координацией движения и речью. Физическая готовность, биологическая зрелость, состояние здоровья ребенка имеют главное значение в успешном обучении в школе.

Упражнение «Филипинский тест» предлагаю правой ладошкой через голову заслонить левое ухо. Успешность выполнения ребенком этого задания указывается на степень  моторной зрелости, физиологически обусловленый скачок роста конечностей ребенка. Ребенок дошкольного возроста неспособен выполнить задание, т.к руки коротки.

 Однако готовность к школе не сводится лишь к физичекой готовности. Давайте расмотрим следующие компоненты.

Педагогическа готовность

– это тот багаж знаний, учений и навыков, которыми обладает ребенок, то есть, то чему он научился в детском саду. Порядковый и количественный счет, знание геометрических фигур, словарный запас, умение дифференцировать звуки, знание букв,сведенья об окружающем (животных: диких и домашних, птиц, транспорте, временах года, днях недели, названия месяцев года), и прочее.

Следующий вид готовности к школе – это психологическая готовность, она включает в себя ряд важних компонентов, от сформированости которых зависит успешность подготовки и дальнейшее обучение в школе :

1. Интеллектуальный компонент,  предполагает наличие у ребенка кругозора и развития познавательных процессов: памяти зрительной и слуховой, мышления, внимания и творческого воображения.

2. Личностный компонент включает развитие  мотивационной сферы и формирование у ребенка готовности к принятию новой социальной позиции - положение школьника, имеющего круг прав и обязанностей.

3.Социально-психологический включает в себя формирование у детей нравственных и коммуникативных способностей

4.Эмоционально-волевой - умение ставить цель, принимать решения, намечать план действий и принимать усилие к его реализации.

Давайте подумаем, что необходимо для хорошого развития и роста дерева?Итак, мы с Вами пришли к выводу, что, прежде всего, дереву необходимы крепкие корни. Под сильнимы корнями мы будем понимать познавательные психические процессы: память зрительную и слуховую, мышление, внимание и творческое воображение.

О сформированости интелектуального компонента свидетельствует: Развитое восприятие; Стойкое познавательное внимание; Развитое мышление и мыслительные операции; Владение усной речью; Развитие мелкой моторики, зрительной координации; Умение слушать и пересказывать услышаное.

Достаточно ли только хорошо развитой корневой системы? Для того, чтобы дерево зацвело и принесло плоды, его необходимо поливать и удобрять почву под ним. И если под корнями мы подразумеваем познавательные процессы, то драгоценной влагой для нашого дерева следует понимать веру в ребенка, оптимизм, поощрение, ответственность - это способы стимулирования ребенка. Почвой же питающей корни и способствующей росту всего дерева является мотивация.

Мотивационный компонент психологической готовности отображает желание или нежелание учиться.                  

Выделяют такие мотивы обучения:

Внутренние (познавательные) – характеризуються в потребности интеллектуальной активности, познавательном интересе; узнавание нового.

Внешние (социальные) – определяються в желании ребенка заниматься общественной деятельностью, в авторитетном отношении к учителю. Например, если ребенок идет в школу ради нового ранца или модного костюма, или за то, что в школе не надо спать, или что там будут друзья из детского сада.

«Будет ли человек прилагать старання занимаясь каким-либо делом, не зная, зачем он это делает?» 

-Конечно, нет. Тогда скажите, «желание пойти в школу» и «желание учиться» это одно и тоже?

«Быть готовым к школе уже сегодня – не значить уметь читать, писать, считать. Быть готовым к школе – значит быть готовым всему этому научиться» Л.Венгер

Главное, что должно быть сформировано у ребенка – это желание учиться!

Не забывайте о том, что дети должны много и с интересом играть.Недоигравший первоклассник чаще всего к учёбе относится, как к игре : «хочу – делаю, хочу - нет»

Социальный компонент

Ребенок должен понимать, что в школу он идет не только играть с друзями, но и уметь общаться и работать  в группе и получать новые знания и умения. Для этого у ребенка должна быть сформирована адекватная самооценка, умения принимать интересы группы, умения наладить взаимоотношения с одноклассниками.  Необходимо, чтобы у ребенка были сформированы не только лидерские качества, но и умение уступать (при необходимости), принимать себя и окружающих. От того, насколько ребенок контактен, умеет ли внимательно слушать и слышать педагога, достаточно ли развита у него речь – зависит успешность усвоения школьных знаний. Наша задача –научить ребенка павилам общения.                 

Дети как губки впитывают в себя те нравственные нормы, правила поведения, моральне принципы и отношения к жизни, которые мы демонстрируем.

Эмоционально-волевая сфера – это умение управлять своими эмоциями, настроением, контроль над своими желаниями.

Включает в себя такие показатели: Уверенность в себе; Преобладание положительного настроения; Умение руководить своим поведеним; Развитие эмоциональной стойкости; Произвольность поведения- способность доводить начатое дело до конца; делать не только что интересно, но и то, что нужно. Произвольность познавательных поцессов: воспиятие, мышление, память, внимание. Умение ставить цель, принимать решения, намечать план действий и принимать усилие к его реализации.

Нужно, чтобы ребенок умел выражать свои мысли, эмоции и желания, понимать эмоции собеседника, учитывать настроения и эмоции при общении.  Итак, в заключение :

Прежде всего у ребенка должно быть желание идти в школу- мотивация к обучению.
У него должна быть сформирована социальная позиция школьника: он должен уметь взаимодействовать со сверстниками, выполнять требования учителя, контролировать свое поведение.
Хорошее умственное развитие, которое является основой для успешного овладения школьными знаниями, умениями,
а также для поддержания оптимального темпа мыслительной деятельности, чтобы ребенок успевал работать вместе с классом.
Важно, чтобы ребенок был здоровым, выносливым, чтобы выдержать нагрузку в течение урока и всего учебного дня.

Рекомендации психолога для родителей будущого первоклассника:

Начинайте забывать, что ребенок маленький, давайте ему посильную работу. Определите обязаности, но делайте это мягко: «Какой ты у нас большой, мы даже можем доверить тебе помыть посуду»
Играйте с детьми
Учите детей вежливости, т.к культура речи закладывается именно сейчас, учите детей описывать предметы, картинки, строить предложения.
Разговаривайте с детьми, говорите спокойно, избегайте грубых слов и интонаций. Развитие речи – залог хорошого обучения. Например, если были в театре, цырке, кино – пускай ребенок раскажет, что больше всего понравилось. Слушайте внимательно, ставте вопросы, чтобы ребенок чувствовал, что это вам интересно. При необходимости, получите консультацию логопеда.
Отвечайте на каждый вопрос ребенка, только так познавательный интерес не пропадет.
Постарайтесь, хоть изредка смотреть на мир глазами вашого ребенка. Видеть мир глазами другого – основа для взаимопонимания.
Поддерживайте благоприятный психологический климат в семье; обеспечьте соблюдение режима дня ребенком.
Формируйте у ребенка уверенность в собственных силах. Вам помогут такие фразы: «У тебя всё получится», «Ты сможешь», «Ты отлично справился».
Предъявляйте адекватные требования к ребенку, оценивая его возможности (не завышайте и не занижайте их). Если у ребенка что-то не получается, он нуждается в помощи, а не в порицании.
Определите общие интересы, это могут быть как познавательные (любимые мультики, сказки, игры), так и жизненные (обсуждение семейных ситуаций).
Привлекайте ребенка к экономическим проблемам семьи, постепенно приучайте сравнивать цены, ориентироваться в семейном бюджете (например, дайте денег на хлеб или мороженое, коментируя сумму на тот или иной продукт)
Не ругайте и не обижайте ребенка в присутствии посторонних, уважайте чувства и мысли ребенка. Если жалуються на вашого ребенка, говорите: «Спасибо, мы обязательно поговорим на эту тему».
Научайте ребенка делиться своими проблемами. Обсуждайте с ребенком конфликтные ситуации, которые произошли со сверстниками или взрослыми. Искренне интересуйтесь мнением ребенка, только так вы сможете сформировать правильную жизненную позицию.
Не стройте ваше общение с ребенком на запретах, всегда объясняйте причины ваших тренований. Формируйте адекватную самооценку, обьясняя, за что вы похвалили и что ребенок делает неправильно и как поступить иначе.

Уважение к ребенку сейчас – фундамент вежливого отношения к Вам в будущем! 

02.09.2014 Неконструктивные проявления поведения у детей

Агрессия – мотивированное деструктивное поведение, противоречащее нормам и правилам общения людей в обществе, носящее вред объектам нападения, приносящее физический ущерб людям или вызывающий у них психологический дискомфорт ( отрицательные переживания, состояние напряженности, страха, подавленности).

Выделяют виды агрессии:

1.физическую агресию (нападение) – использование физической силы против другого лица или объекта.

2.вербальную агрессию – выражение негативних чувств через ссору, крик, визг, угрозы, ругань, проклятия.

Анализ причин агрессивных действий показал, что агрессивные действия выступают в качестве:

1.     средства достижения какой-то цели;

2.     способа психологической разрядки;

3. способа удовлетворения потребности в самореализации и самоутверждении;

4.     защиты занимаемой территории;

5.     стремление к господству;

6.     реакция личности на враждебную действительность.

Особенности агресивного поведения у дошкольников

Агрессивные действия у ребенка можно наблюдать уже с самого раннего возраста. В первые годы жизни агрессия проявляется исключительно в импульсивных признаках упрямства, часто не поддающихся управлению взрослых. Сильное огорчение может ввергнуть ребенка в безумный страх или безумную ярость. Захлеснутый яростью ребенок ничего не видит и не слышит, он не контролирует себя.Он может бросаться на пол, кричать. Крики когут не прекращаться до появления тошноты». Такие реакции ребенка неприятны и не поощряются, но и не считаются ненормальними. Причиной такого поведения является блокирование желаний.

     В более позднем дошкольном возрасте на первуй план выдвигаются ссоры и конфликты с ровесниками, связанные с обладанием вещами, чаще всего игрушками. Вспышки ярости более целенаправлены, возрастает число случав использования физического насилия.

Дети 1.5 – 2 летнего возраста добровольно не отдают собственных игрушек или делают это, только уступая авторитету родителей, но всегда с явной неохотой. Ребенок включает собственные вещи, в том числе и грушки, во внутренние границы «Я» и рассматривает их как часть самого себя. Слияние всех частей «Я» приводит к невозможности установления контакта с окружающими.

     Результаты изучения влияния социализации на соотношение вербальной и физической агрессии детей различного возраста показывают, что у дошкольников и у младших школьников оно таково: у мальчиков преобладает физическая агрессия, а у девочек – вербальная. Если в процессе развития ребенок не научится контролировать свои агрессивные импульсы (спонтанное выражение гнева и насилия) это приводит в дальнейшем к деструктивным поступкам, скитаннию по улицам, поиску удовольствий в курении и алкоголе, половых связях с противоположным полом в подростковом возрасте, конфликты с родителями, потребность во встрече с друзями.

Формирование агресивных тенденций, которые затем могут наблюдаться и на наиболее поздних ступенях развития, происходит несколькими путями:

1.Родители поощряют агрессивность в своих детях непосредственно или показывают модель собственного поведения по отношению к другим и к окружающей среде.

2.Родители наказывают детей за проявление агрессивности.

Агрессия является выражением гнева

Особое место в коррекционной работе принадлежит игровой терапии, именно игра делает трудное –легким, скучное - веселым и интересным.

Рекомендации воспитателям и родителям 

по снижению агрессивности у детей

1.Обучение детей контролю за своими эмоциями и способами отреагирования негативних чувств без вреда для окружающих людей. Нужно выплескивать напряжение через активные действия, занятие спортом, подвижные игры.
2.Развитие у ребенка умения снимать уровень эмоционального напряжения через физическую релаксацию ( для этого используется прослушивание медитотивной, спокойной музики, медленные танцы, специальные дыхательные упражнения, методы аутотренинга)
3.Обучение умению предъявлять партнеру по общению свои чувства через их проговаривание и приглашение к сотрудничеству.
4.Используйте «Я-послания» избегая «Ты-осуждений», т.е сообщайте о своем чувстве, не обвиняя партнера.
5.Осуществляйте «Мы – подход», говоря о вашей с партнером (нашей) ситуации взаимодействия, предлогайте выход. Конструктивное решение возникшей проблемы. Но будте готовы выслушать и принять другой вариант, дайте партнеру свободу выбора.
6.Говорите открыто, дружелюбно, искренне, будьте «конгруентны» - ваши слова, интонации, поза, жесты, мимика должны находится в соответсвии друг с другом, не быть фальшивими.
7.Самое главное – создать для ребенка такие условия жизни, где ему демонстрировались бы образцы миролюбивого поведения между людьми, отсутствовали бы негативне примеры агресивного поведения.
8.С агрессивным ребенком нельзя разговаривать на повышеных тонах – тем самым вы «подключаетесь» к его возбуждению и провоцируете усиление агрессивных импульсов. Последовательное использование его спокойной речи позволяет ребенку переключится и слушать вас. Особенно важно при этом признать право ребенка возмущаться и выбрасывать свою энергию различными способами. После такого признания ребенок начнет к вам прислушиваться, и тога у вас появиться шанс помочь ему освоить более приемлемые методы «выхода» агрессивных импульсов.
9.Некоторые дети под воздействием взрослых долгое время способны сдерживать свои агрессивные импульсы даже тогда, когда другие задевают их достоинство («Драться нехорошо. Не ображай внимания!»). Правда, никто не учит, каким образом не обращать внимания на оскарбления в свой адрес. И вот этих сдержаных молодых людей время от времени прорывает. Но если он ударит человека в таком состоянии – то это может привести к травме обидчика. И оправдаться невозможно : «Он тебя просто дразнил, а ты ему руку сломал!». Поэтому, как говорится в песне «честь должна бать спасена мгновенно». Тогда будет гораздо менше и разрушений и проблем.
10.Агрессивные проявления можно снимать с помощью некоторых упражнений, если же ребенок осознает проблемы, которые приносит неконструктивное поведение.
-         Помните, что запрет и повышение голоса – это самые неэфективные способы приодоления агрессивности. Лишь поняв причины неагресивного поведения и сняв их, вы можете надяться, что агрессивность вашого ребенка снята;
-         Попробуйте отвлечь ребенка во время вспышки гнева, предложите ему заняться чем то интересным. Возможно, ваш неожиданный шаг отвлечет ребенка и центр внимания сместиться с объекта агрессии на новый предмет;
-         Дайте ребенку возможность выплеснуть свою агрессию, сместите её на другие объекты. Разрешите ему поколотить подушку или разорвать газеты, и вы увидете, что в реальной жизни агрессивность в данный момент знизилась;
-         Показывайте личный пример эффективного поведения. Не допускайте при детях вспышек гнева и плохих высказываний о своих друзьях и сотрудниках, строя планы мести.
-         Пусть ваш ребенок чувствует, что вы его любите, цените и принимаете, не стесняйтесь приласкать и пожалеть его. Пусть он видит, что он нужен и важен для вас.

Я искренне желаю успехов Вам и Вашим детям. Спасибо за внимание!!!